Ніколи не кажи "Ніколи"

Частина 73. Ніколь

  Бар окупували мої друзі – Катя, Маріна, Майя та Костя з Сергієм. Вперше за останній час бачу Костю по цей бік від барної стійки, і вперше за останні кілька тижнів ми з ним опинилися в нічному клубі не по роботі. Приємно спостерігати, як друг посміхається, дозволяючи собі розслабитися. Він лишень зрідка відлучається, щоб проконтролювати деякі організаційні моменти. А я спостерігаю за тим, в якому збудженому стані знаходяться мої подруги, передчуваючи початок концерту. Хоча вони й бували раніше на виступах “The Wild Hearts”, все ж, сьогоднішній концерт особливий, адже сьогодні на сцену вийдуть не якісь недосяжні рокери-старшокурсники, і навіть не просто друзі, а хлопці, з якими в моїх подруг взаємна симпатія. Я ж хвилююсь, напевне, більше за всіх, бо навіть не уявляю, чого очікувати від концерту. Нік, сам того не знаючи, двічі бачив мене на сцені, а сьогодні нам доведеться помінятись ролями. Тоді в гаражі мене невимовно вразив його спів під гітару, але рок-концерт – це зовсім інше, і я не впевнена, що мені сподобається. Одна частина свідомості бажає розчаруватися, щоб не з’являвся черговий привід ще більше закохуватись у фронтмена гурту, друга ж частина жадає нових вражень та почуттів.

  Занурююся в свої думки, пропускаючи повз вуха веселі балачки подруг. Оглядаю зал, народ все прибуває та прибуває. Треба віддати належне Кості, він зайняв для нас топові місця, бар знаходиться на підвищенні, відкриваючи чудовий огляд, як сцени, так і залу. Мій погляд затримується на двох знайомих фігурах, що увійшли до приміщення – це Анна та Даша. Всміхаюся та махаю їм рукою, радіючи тому, що Нік стримав слово, посприявши зустрічі молодшої сестри з мамою. Вони вітають мене і прямують на балкон, аби зайняти місця за столиком нагорі.

- Мама Нікіти прийшла на концерт? – цікавиться Майя, прослідкувавши за моїм поглядом.

- Ага. Правда, класно? – розпливаюся в посмішці.

  До нас підходить Костя.

- Скоро будемо починати, - повідомляє він. – Вам тут зручно? Якщо шо, в кінці залу заброньований стіл для гурту, але звідтіля гірше видно.

  Ми запевняємо друга, що нам цілком комфортно.

- А тобі? – цікавиться він в Сергія.

- В мене також все супер, - відповідає той, підморгуючи Кості, і мені стає трохи ніяково від усвідомлення, що з усіх присутніх тільки я здатна прочитати підтекст цього жесту.

  Замислившись, ледь не пропускаю момент появи на сцені хлопців. Народ, що наповнив зал, починає пищати та свистіти. Катя з Марінкою, наче в дупу ужалені, зістрибують зі своїх місць.

- Я не зможу тут всидіти! – вигукує Марі, перш ніж зникнути в натовпі перед сценою.

- Дівчата, а ви? – цікавиться Катя.

- Ми поки тут, - відповідає за нас обох Майя, розуміючи, що я не готова до екстриму, і руденька, знизавши плечима, тікає, поспішаючи за своєю найкращою подругою в гущу подій.

 

  Першими на сцену виходять Артем, Женя та Киря, займаючи місця за інструментами. Вони одягнені у все чорне, що для мене в новинку, бо їхній повсякденний одяг зазвичай менш похмурий. Останнім з’являється Нік, і, перекинувши через плече гітару, підходить до мікрофону. На ньому незмінні чорні джинси і, на мій подив, біла футболка, крізь яку просвічуються темні візерунки татуювань. За тиждень рана на голові рокера загоїлася, тож сьогодні він без бейсболки. Я уже встигла забути, як неперевершено Нік виглядає зі спадаючим на лице темним волоссям.   

- Всім привіт! Як ваш настрій? – запитує він в мікрофон, отримуючи у відповідь захоплений виск шанувальниць.

- Чого вони з розуму сходять? – дивуюсь я.

- Пізніше зрозумієш, чого, - тягне либу Костя.

- Ух, пацани, мені здається, вони готові, - озвучує Нік свої думки, озираючись на колег з гурту, а тоді знову звертається до залу. – Ви готові?!

  Зал відповідає дружнім вигуком: «Так!», а я викручую від хвилювання пальці. Намагаюсь розслабитися, але марно. Зате лідер “The Wild Hearts” цілком розслаблений та впевнений у собі. Він неймовірно природньо та органічно виглядає на сцені, немов це єдине місце на Землі, де йому по-справжньому добре. Ловлю себе на думці, що мені дуже подобається бачити Ніка таким.

- Тоді почнемо! – лукаво всміхається фронтмен. – Тьома!

  Барабанщик відстукує паличками одна об одну, задаючи ритм. Вступають гітари, потім клавіші і хлопці починають виконувати першу композицію. Кошу погляд на Майю, вона закохано дивиться на Артема, а той у відповідь кидає грайливі погляди на свою дівчину. Радію за них і відчуваю, що на мене також хтось дивиться. Здогадуюсь хто, але боюсь навіть глянути в його сторону. У підсумку цікавість бере гору, набираюсь сміливості та піднімаю очі на Нікіту. Мені здається, він радий, що я це зробила, тому що весь наступний куплет хлопець співає, дивлячись на мене, та розриває зоровий контакт лише коли до мене підходить Костя, щоб поцікавитися моїми першими враженнями. Цей момент співпадає з завершенням пісні, і зал вибухає аплодисментами та оваціями. Я також з ентузіазмом плескаю в долоні.

- Отже, тобі подобається? – питає Костя.

- Так! – відповідаю, не роздумуючи ні секунди.

  Тим часом, “The Wild Hearts” починають грати наступну композицію. Цієї пісні я не знаю, але вона мені подобається. Хто б міг подумати, що рок музика може бути настільки різноманітною і навіть танцювальною. Через пару хвилин я вже не в змозі сидіти на місці, зістрибую зі стільця та починаю ловити ритм. Майя, широко посміхаючись, приєднується до мене. Композиції змінюють одна одну, і жодна не залишає мене байдужою. Переважно, вони англійською, але мого знання мови цілком вистачає на те, щоб розрізнити їхній зміст та зрозуміти, що практично всі пісні, які виконує гурт, про кохання – палке, трагічне, романтичне, божевільне, різне. Тепер стає ясно, чому у “The Wild Hearts” так багато прихильниць. І сьогодні, здається, іще на одну стане більше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше