Ніколи не кажи "Ніколи"

Частина 74. Ніколь

  Підіймаю очі саме в той момент, коли Нік переводить погляд з мене на гітару. Стоп! Він що, щойно дивився на мене?! Чи мені це привиділося? Напевне, привиділося. Фантазія, як завжди, видає бажане за дійсне.

  Лунають м’які вступні акорди, і до мене підходить Костя, відволікаючи від сумбурних думок.

- Потанцюємо? – з посмішкою пропонує він, простягаючи руку. – Пам’ятаєш, ти обіцяла?

- Звичайно! – відповідаю з готовністю, вкладаючи руку в його долоню.

  З перших нот всім стає ясно, що пісня лірична, тому нашому прикладу слідують й інші пари. Кидаю швидкий погляд на Нікіту, він починає співати тихо, в голосі відчувається біль та страждання, які геть не в’яжуться з образом зухвалого татуйованого рокера:

- Я закриваю свої очі, і знову ти переді мною, - Нік заплющує очі, а потім відкриває їх, з болем дивлячись прямо на мене. – Думки мої  і сновидіння, вони наповнені тобою. – Костя повільно кружить мене в танці, розвертаючи спиною до сцени та розриваючи наш з Ніком зоровий контакт.

- Казав тобі, що я ніколи

Тебе не стану цілувати.

І ось тепер, закривши очі,

Про це лиш мрії можу мати.

Говориш ти: «Ти просто друг».

Та що робити, як кохаю?

І кожен день, і кожен вечір

Зректися почуттів жадаю.

  Сказати по правді, танцюю я на автоматі, намагаючись не впустити жодного слова із тексту, і щоразу, повертаючись обличчям до сцени, користуюсь моментом, щоб поглянути на Нікіту, зазначаючи чуттєвість, з якою він виконує свою нову композицію. Він ніби проживає кожне слово, кожну фразу. Так можна виконувати лише ту пісню, яку написав сам. Перед приспівом посилюються барабани, нарощуючи кульмінацію, а голос соліста стає голоснішим, виразнішим та твердішим:

- Ніколи ти «ніколи» не кажи,

Лиш в мої очі нишком зазирни.

В них прочитаєш все, що так давно хотів сказати –

Не хочу я тебе втрачати!

А хочу тільки міцно обійняти!

В своїх руках тебе тримати і ніколи,

 ніколи і нікуди більш не відпускати!

  Знов зустрічаюся з Ніком поглядом, але не спроможна витримати його пронизливості одразу ж відводжу очі. Навіщо він на мене дивиться? Я геть заплуталася. Костя продовжує мене кружляти, м’яко посміхаючись та зовсім не помічаючи бурі емоцій, що вирує всередині мене. А Нік, тим часом, продовжує:

- Тікала ти чимало раз,

Та ось прийшла до мене знов.

Тебе ненавидіти маю,

Але терза мене любов.

З тобою я стаю слабкішим,

Не здатен, як раніше жити.

Та й, крихітко, хіба то слабкість,

Когось так пристрасно любити?

І я готовий бути просто другом,

Аби до тебе ближчим бути.

Прошу, лишись сьогодні поруч.

Пробач, не в силах я тебе забути.

  Мене пробирає до глибини душі, по шкірі біжать мурашки. Другий приспів повторюється емоційніше та динамічніше, в нього вкладається неймовірна кількість почуттів та переживань. Я відчуваю це кожною клітинкою свого тіла.

- Ніколи б не подумав, що Ксю може надихнути Ніка на написання такої пісні, - шепоче мені на вухо Костя.

  Я не знаходжу, що відповісти, і лиш задумливо дивлюся на рокера, ловлячи на собі його сумний погляд. Невже й справді, на написання подібної пісні здатна надихнути дівчина, котра на кожному кроці патякає про інтимні подробиці бурхливої ночі, яку провела з автором?

  Пісня завершується, а з нею й мій танець з Костіком. Під гул овацій плетуся на ватних ногах до барної стійки, де на мене чекає Майя, а на Костю – Сергій.

- Не знаю, шо думаєш з цього приводу ти, але мені якось слабо віриться, шо ця пісня про Ксенію, - тихо говорить подруга.

- Я не знаю, у мене в голові все змішалось, - тру перенісся, ніби це має допомогти розкласти думки по поличкам.

- Спасибі! Спасибі всім, хто сьогодні прийшов на наш концерт! – відповідає на аплодисменти прихильників лідер гурту. – Ви – супер! А я хочу нагадати вам імена тих, хто грав сьогодні для вас: Киря – клавіші, Жека – бас-гітара, Тьома – барабани, і я, Нік, - вокал.

  Публіка активно підтримує кожного члена гурту, особливо виділяючи вигуками та оваціями фронтмена та ударника.

- Thank you, guys! І до нових зустрічей! – Нікіта прощається та покидає сцену.

  Але глядачі не поспішають розходитися, вони ще якийсь час продовжують свистіти, аплодувати та вигукувати слова вдячності гурту за чудовий концерт. До нас повертаються розчервонілі та збуджені Катя й Марінка.

- Це було просто мега бомбічно! – виказує захоплення Марі.

- Ніко, скажи, що тобі сподобалося! – кидається на мене Катя.

  Вирішую її подражнити і не поспішаю з відповіддю, багатозначно всміхаючись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше