Восьмий розділ

   Ближче до вечора хтось зашарудів в’язкою ключів біля замка казарми. 

- На вихід! - коротко скомандував Зігмар, додавши, - Поки, в нас немає доказів вашої причетності до нападу на фортецю, але це ще не означає, що ми вам довіряємо. 

І в цей час їм на зустріч прибіг Корнеліус:

- Сонце сіло! Вони вже біля стін! 

- А де Ульріх? - запитав Фабіан.

- Він вирушив до Верони за підкріпленням, - відповів Зігмар і продовжив, - Без паніки, вхід на другий рівень зачинено.

- Там, там, - запинаючись, щось хотів вимовити Корнеліус, - Словом, з ними гончий…

   Погляд лицаря посерйознішав, після чого він, уже з меншим ентузіазмом, додав:

- Поки ми тут, ми - в безпеці. Віддай їм назад зброю, а я стану біля входу.

---

   Корнеліус поспішив до зброярні, після чого віддав меча Вінсенту і вручив короткий кинжал зі щитом Фабіану, зі словами:

- Вперед не лізьте і пам’ятайте, ви не вб’єте тих тварюк, лише відтявши голову, а тому відразу протикайте їм серця. 

- А що таке гончий? - поцікавився Еспозіто.

- Краще би було вам не знати, але раз таке діло… Гончий - це одне з імен вищого вампіра - графа. Як правило, це один з глав їхнього ковену. Гончими їх називають через те, що вони ведуть полювання за нашими перевертнями. Одноосібно їм справитися не так просто, проте з допомогою інших вампірів… Вони також можуть набувати крім людської ще первісної форми, не вразливі до світла,  а головне - вони літають!

- Матір Божа! - вирвалося у монаха.

- Молися, щоб вона нас вберегла, а то нічка передує нам довга, - посміхнувся тамплієр.

---

   Піднявшись на другий рівень, почули сильний гуркіт і гупання. Хтось із зовні, що було сили, несамовито лупив по металевих дверях так, що вони аж підскакували на завісах, а з стін осипалася штукатурка.  

- Вальзеул тут, - коротко пояснив Зігмар, - Таки прокинувся, сучий син!

   Через хвилин двадцять все несподівано стихло і було чути, як зовні хтось заметушився.  

- Ти все зробив, як я наказав? - спитав лицар тамплієра.

- Так, - відповів Корнеліус.

- Добре, ніби стихли, бісові діти! Можливо, передумали штурмувати?

- Не думаю, тим більше глава ковену тут. 

   Тамплієр був правий: за хвилину роздався вибух, від якого двері підлетіли та злетіли з завіс, впавши на бік. Навколо стояв шум, а хмара пилюки нещадно роз’їдала очі. 

   Вибуховою хвилею чоловіків відкинуло в різні боки і першим спохватився Зігмар, що перед тим, як перетворитися, скомандував:

- Лізьте вниз! Я їх затримаю! Тут місце вузьке, не зможуть так просто мене взяти!

- А як же я? - заперечив тамплієр.

- Ти знаєш, що робити. 

   Той лише мовчки кивнув у відповідь і вказав на шлях до нижнього ярусу Фабіану з Вінсентом.

   Швидко крутячи замковий механізм дверей, вони встигли лише побачити, як з діри посунула всередину вампірська нечисть.

   Бій тривав більше години, поки прислужники графа Вальзеула виснажували лицаря тамплієрів, що мужньо від них всіх відбивався. Згодом з діри показався і сам гончий, що відразу кинувся на перевертня. Вони досить довго завдавали один одному ударів, після чого Вельзеул відскочив і махом пазуристої руки наказав всім кинутися на противника.

   Граф спробував схопити його за шию, проте Зігмар встиг рубонути його, відтявши частину крила, але всі інші вже впилися в ноги і руки мужнього захисника, розтягуючи їх в сторони. 

   Вальзеул кинувся на ослабленого противника і рвучким рухом завдав йому удару, пробиваючи грудну клітку і вириваючи серце. 

   Пролунало приглушене виття, після якого нападники роздерли на шматки тіло жертви. 

---

   Тим часом, Корнеліус був уже біля скарбниці, коли почув прощальне виття. Фабіан з Вінсентом, зрозумівши що трапилося, мовчки послідували за тамплієром, що вів їх по довгому тунелю, з двох боків обставленому бочками. 

   Довівши їх до малих воріт внизу, він промовив:

- За дверима - скарбниця, а справа спуск в тунель. За тунелем дві пари воріт, ось ключі від них, - і він передав в’язку Вінсенту, - Далі за ними вихід з невеликим дзеркалом води. Там, двічі пірнаючи, можна випливти до рову, а течія від джерела допоможе доплисти далі до русла річки. Якщо виживете, передайте нашим у Вероні, що хтось віддав ключ від верхнього ярусу фортеці прислужникам Вальзеула, а також з ними заодно місцевий алхімік, що підриває наші замки. Удачі вам!

- А ти? Ти зостаєшся? - запитав Фабіан.

- Так. Шлях воїна - приймати бій. Я все життя чекав цього моменту.

- Тоді ми залишаємося з тобою! - відповів Вінсент.

- Ні. Ви спробуєте втекти. На даний момент я тут за старшого, оскільки Зігмар покинув цей світ. І так, як я підкорився його наказу, ви послухаєте мене зараз.