Інквізиція. Книга перша.

Тринадцятий розділ

   Це була рання весна, а тому дороги стояли розмиті рясними дощами, що робило подорожі крайнє неприємною і складною справою. Часто доводилося навіть злазити з коней, що сильно грузли в багні і вже зі складнощами могли перевозити лише провіант, що був на них повішений з обох боків. 

- Так і знав, що потрібно було просити ще третього коня, - дещо сердито, підмітив Вінсент.

- Зараз вже пізно щось змінювати. Тим більше, що грошей на придбання ще одного в нас немає та і, навряд чи, ми так швидко знайшли б продавця, - відповів Фабіан та додав, - Зараз ще важко іти по ґрунтових рівнинах, але вже незабаром прийдеться дертися догори по скелястій місцевості. З одного боку, буде простіше, так як ґрунт під ногами буде твердіший, а з іншого - просуватися вверх по схилу, це не прогулюватися галявиною.

- Думаєш, навмисне нас туди кардинал послав?

- Більше ніж впевнений. Неспроста він самих нас сюди відправив.

- Подивимося, в кожному разі, ми вже не ті, що приходили у Ватикан до відбору, у нас буде чим його здивувати.

- Не думаю, що він нас недооцінює. Граціані хороший стратег, все прораховує. Недивно, що саме його “вихованці” виграли три останніх відбори.  

- Слухай, не можна бути настільки негативно настроєним до начальства. Тим більше, всі ми одну справу робимо.

- Ну, не ти отримав по голові від його вихованця, - усміхнувся монах.

- Можна подумати, ти пам’ятаєш. Якби я не розповів, то ти досі б ходив і ввічливо посміхався до них. 

- Можливо.

- В кожному разі, зараз можемо трохи прискоритися, так як вже за кілька днів маємо дійти до послелення, - додав Вінсент та взяв пару сумок із провіантом собі на плече, підганяючи коней.

---

   Дорога гірськими схилами виявилася більш виснажливішою ніж передбачалося, тому лише ближче до ночі сьомого дня  мандрівки інквізитори дісталися до місця призначення. 

   Рейнсвальд - невелике поселення в горах, за сто кілометрів від Бріксену. Воно являло собою не більше чотирьох десятків будинків з церквою та дзвіницею, що були компактно розташовані з одного боку обриву та обнесені досить добротним оборонним валом з високим муром і наглядовими баштами. Його жителі весь день трудилися на полях поза муром, а ближче до вечора поверталися назад. Лише в крайніх випадках про небезпеку всіх попереджав гучний звук із дзвіниці, що слугувало сигналом, після якого всі кидали роботу та прямували до воріт, щоб сховатися за укріпленнями. 

   Підходячи до входу, помітили постового, що відразу поцікавився метою їх візиту:

- Хто ви такі і чого прийшли сюди посеред ночі?

- Ми прибули сюди з далекого Ватикану на замовлення вашого намісника і представляємо собою представників ордену тамплієрів або інквізиторів, що прийшли допомогти вам.

- Зачекайте, сеньйор Бруно зараз має підійти.

   Через деякий час з тої сторони почувся інший чоловічий голос:

- Я тут. Що ви хотіли?

- Нас прислав кардинал. Говорив, у вас є проблеми і ми можемо допомогти.

- А лист у вас з папською печаткою є?

- Так.

   З однієї із веж біля воріт опустилая мотузка, на кінці якої був прив’язаний мішок. 

- Покладість лист туди і зачекайте.

   Фабіан слухняно дістав листа і поклав його до мішка, якого незабаром підняли догори, після чого він зник в одному з отворів-бійниць. Через кілька хвилин стало чути, як хтось з іншої сторони заметушився та вже згодом ворота повільно привідчинилися і звідти хтось промовив:

- Проходьте! Хутко!

   Відразу за воротами на них чекав з десяток озброєних охоронців із смолоскипами та огрядний сивоволосий чоловік у вишуканому вбранні, що звернувся до них:

- Я - Джованні Бруно. Засновник і намісник Рейнсвальду. Так, я просив кардинала когось прислати, але це було вже більше  двох місяців тому. 

- Ми старалися дістатися сюди якнайшвидше. Проте купа супутніх справ та розмиті дороги внесли свої корективи, - парирував Фабіан.

- Зрештою, добре, що хоч зараз ви тут. Проходьте, я вас прийму з далекої дороги, а вже завтра зранку приступите до роботи.

   Новоприбулі особливо не сперечалися, і, взявши все спорядження та залишки провіанту, віддали конів, яких повели до конюшні, а самі послідували за Джованні.

- Пробачте нас за, дещо, спартанські умови, самі розумієте, гостей ми приймаємо нечасто, але вільна кімната з парою дерев’яних лавок знайдеться. 

- Ми люди невибагливі, - чемно відповів Еспозіто і “зловив” докірливий погляд Феррана. 

- Це добре. Нас взагалі тут не більше двох сотень людей, але господарські приміщення з цехами і фермами зайняли більшу частину приміщень за укріпленнями. 

- Так а що вас змусило викликати нас? - відразу перейшов до справи Вінсент. 

- Розумієте, тут в чому справа… Раніше ми і самі з усім справлялися, але зараз якась бісова істота навідується до нашого поселення і псує спокій селян.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше