Чотирнадцятий розділ

   Фабіан прокинувся від звуків голосів Вінсента і Сільвії, дочки Джованні Бруно, що саме занесла їм сніданок, після чого вийшла з кімнати.

- Я, звичайно, розумію, що зараз нам необхідно відпочивати набагато менше ніж до того, як ми стали інквізиторами, але могли б не шуміти сильно, я лише три години спав.

- Ну, не бурчи. Між іншим, вона запропонувала особисто провести нам екскурсію окраїн Рейнсвальду. 

- Маю надію, ти не забув, що нам говорив Соломон? - нагадав монах.

- Ні, але вона доволі ввічлива жінка і в мене відчуття, що вона хоче щось розповісти. 

- Добре, роби як знаєш, тільки сьогодні ми маємо триматися разом, ніхто не має помітити, як я відлучуся на деякий час. 

- А що ти хочеш зробити?

- Покажеш те місце, де ти бачив постать в хащах. 

- Добре, - відповів коваль і взявся за сніданок.

---

   За півгодини в двері знову постукали і на порозі стояв уже сам намісник Рейнсвальду. 

- Перепрошую, що турбую так рано, але хотів би представити вас жителям до того часу, поки всі не розійшлися по полях.

- Ми якраз хотіли виходити, - відповів йому Ферран.

---

   Досить неочікувано, після майже тижня злив, надворі стояла сонячна весняна погода.

   Джованні відрекомендував інквізиторів юрбі, після чого повів гостей вздовж самого поселення, описуючи все навколо.

   Ферми з худобою і свиньми, ковальські цехи і невелика пекарня - всюди вже починала кипіти робота. 

   Вінсент схопив малого хлопчиська з перемотаними зап’ястями рук, що саме перебігав дорогу. Вказуючи на його руки, Ферран запитав Бруно:

- А потвора і дітей кусає?

- Всіх. Вона нікого не жаліє.

- Ясно, вчора вона також навідувалася?

- Можливо, в більшості вже стільки порізів на руках, що ми вже потроху змирилися і перестали звертати на це увагу.

   Монах уважно оглянув руки хлопчиська, після чого його відпустили.

   Далі вийшли за межі поселення і пройшлися вздовж полів та озера, що було недалеко звідти.

   На березі вони зустріли пару жінок, що прали одяг, а, заодно, одна з них купала немовля.

   Здавалося жахливим, але і в малюка на руці були досить свіжі сліди від порізів.

   Повернувшись назад, Бруно чемно відкланявся і пішов у своїх справах, надаючи інквізиторам можливість працювати уже самостійно.  

- Бачив, у них всіх порізи на лівій руці, - розпочав Фабіан.

- Ага. Досить глибокі. Дивно, нам сказали, що тварюка приходить раз-два на тиждень, а руки у всіх такі, ніби вона кожен день тут орудує.

- А знак на правих руках помітив?

- Татуювання? напевно, це якісь руни або оберіг.

- Навіть у немовляти було, - додав монах і став старанно перемальовувати знак з пам’яті на шматок пергаменту, - потрібно буде пошукати інформацію в книгах.

- Соломон дав ще якісь матеріали?

- В нього завжди знайдеться, що почитати, було б бажання. Коли має підійти Сільвія?

- Після обіду.

 - Добре, вийдемо за місто і я відлучуся. Зачекаєте на мене, щоб ми повернулися разом.

- Згода, тільки ти там не захоплюйся в пошуках, в будь-якому випадку я буду напоготові, - додав Ферран.

- Засвітла нам мало що може загрожувати, - відповів Еспозіто.

---

   Непомітно для Сільвії, Вінсент вказав рукою Фабіану напрямок, після чого той зник у хащах, а коваль з дочкою Бруно попрямували до озера. 

- Мені здалося, ви хотіли розповісти нам щось минулого разу? - досить прямо запитав коваль.

-  Знаєте, коли ви сказали мені чи не пропадав хтось, я згадала про свого брата Марко, який зник на полюванні.

- І давно це трапилося?

- Десять років тому. Коли померла наша з ним матір, батько вирішив продати все і переїхати сюди, викупивши тутешні землі. Згодом, він зустрів тут свою теперішню жінку і в них народився син Норман. Не зрозумійте мене неправильно, Луїза мені як рідна мати і вона багато в чому допомогла нам, щоб мій батько закріпився тут на посаді намісника, але Джованні змінився після зустрічі з нею.

- Що саме ви маєте на увазі?

- Він став приділяти менше уваги нам з Марко і проводив весь час з малим Норманом і нашою мачухою.

- Ви ж уже не були маленькими дітьми…

- Справа не в тому. Я знаю, вона постійно “їла” його розмовами про наслідника. Що її Норману нічого не дістанеться і, якби не вона, з нами навіть говорити ніхто б тут не став. 

- І що було далі?

- Далі одного дня він взяв мого брата із собою на полювання і на них, з його слів, напав ведмідь. Хижака вдалося вбити, але Марко пропав. Ми два тижні безуспішно шукали його в лісі, але так і не знайшли.