Шістнадцятий розділ

   В суботу всі, хто вчора приймали участь у спільній вечері, прокинулися лише далеко за обід. Виходячи із тих же причин, сніданок Фабіану з Вінсентом ніхто не приніс, щоб не будити шановних гостей, а лише після того, як вони повернулися після звичного щоденного купання в озері, їм запропонували підійти до гостьового залу. 

   Столи там “ламалися” від страв і, здавалося, це був обід не в якомусь віддаленому поселенні, а в дорогій ресторації багатолюдного міста.

   Всі привітно їх зустріли і посадили на звичне місце біля намісника. 

- Так коли сьогодні починаємо полювання? - поцікавився відразу головним Вінсент.

- Ближче до вечора. Та тварюка зараз спить і немає жодних причин прочісувати зараз ліс та прилягаючу місцевість.

- Логічно, - погодився Фабіан.

- Організуємо все так: спочатку поїдете ви з групою Гунара і будете гнати дичину на нас, а ми на окраїні лісу будемо на неї чекати, - пояснював Джованні.

- А, можна, ви мені мого нового коня засідлаєте, того, що подарували нам пару днів тому? - висловив прохання Ферран. 

- Сьогодні його вже вигулювали, тим більше, це молодий жеребець, а тому його може легко сполохати дикий звір. Поїдете уже завтра на ньому на щомісячний ярмарок до Бріксену, а сьогодні на полювання виїдете на обїждженій кобилі. Згода? - запропонував Бруно.

- Переконали, - погодився коваль.

---

   Ближче до вечора, слуги винесли пару столів і крісла за ворота та виклали з дерев’яних полін високу ватру. Планувалося запікання м’яса дичини, що буде впольована потім.

---

   Полум’я ватри ясно горіло і освітлювало площу перед входом до поселення. Усі гості вже сиділи за столом і пили вино в очікуванні полювання.

   Джованні дав знак слузі і той засурмив, символізуючи таким чином про початок дійства. Бруно звернувся до інквізиторів:

- Сідайте на коней і їдьте вперед. За вами відразу вирушить Гунар. 

   Монах з ковалем запалили смолоскипи і на конях направилися в бік лісу. 

   Проводячи поглядом їх силуети, що зникли в лісовій хащі, намісник з полегшенням видихнув, після чого промовив до Гунара:

- Нарешті ми їх позбудемося. Набридли їхні нахабні рожі. Кого тепер тільки не набирають в інквізицію для боротьби з нами. 

   Гунар посміхнувся, але в ту ж мить, його людські риси стали змінюватися, видаючи в ньому монстра, що вже за мить помчав у слід за вершниками. Разом з ним і його свита перевертнів.

- Залишіть мені серце монаха, - крикнув їм навздогін Джованні і сів назад за стіл до дружини з Норманом, що весело щось обговорювали.

- Який прекрасний весняний вечір, - сказала йому Луїза, - Жаль, що для декого він стане останнім в житті.  

---

   Коні неслися щодуху лісовими стежками, везучи вершників зі смолоскипами в руках. 

- Тут ще кілометр направо, до скелястих пагорбів, - скомандував Фабіан. 

- Не можу дочекатися їх здивованих фізіономій, коли ми знову з ними зустрінемося, - посміхнувся Вінсент.

   Доїхавши до потрібного місця, вони зіскочили з коней і відпустили їх. Було чути, як десь неподалік приближається погоня. 

   Біля підніжжя пагорба показалися дві постаті, що вийшли назустріч інквізиторам.

- Вони біжать сюди? - радо поцікавився Соломон.

- Ага. Самі йдуть до нас в руки, - відповів Ферран.

- Ох і змучилися ми без діла сидіти тут. Майже цілий тиждень переховувалися, добре хоч Фабіан час від часу з провіантом до нас навідувався, - підмітив Гедеон.

- Граціані буде неприємно здивований, що ми відклали його завдання у Флоренції. Думав так просто нас позбутися. Але менше з тим. Скільки їх зараз має бути?  

- З Гунаром шість у першій групі, - уточнив Фабіан.  

- Ти ж обіцяв біля дванадцяти, - розчаровано хитав головою Гедеон.

- Ще шість залишилося в поселенні.

- От і дочекалися ви бойового хрещення, - радісно оголосив старший інквізитор і розпочав перетворення.

   Його прикладу послідував і Вінсент, після чого Соломон з Еспозіто стали зачитувати молитви, накладаючи на них “захист” та збільшуючи їх силу “гніву праведного”.

---

   Гунар біг першим в загоні прайду, ведучи всіх за собою до скелястих пагорбів і “вловлюючи” сліди вершників. 

   Принюхавшись, він побачив вдалині два силуети, назустріч яким і помчав, не втрачаючи ні секунди.

   Коли їх віддаляло лише декілька десятків метрів, він спробував напасти, різко вискочивши збоку, але один з інквізиторів уже читав молитву, що буквально паралізувала його рухи і він обезсилено звалився, стараючись звільнитися з магічної пастки.

- Та хто ти, в біса, такий! - нелюдським голосом заволав крізь зуби він.

   Постать стянула із голови капюшон, після чого у зляканих очах монстра можна було побачити відображення обличчя Соломона. Поки екзорцист його стримував, Еспозіто вихопив меча і безжально зніс голову знерухомленому противнику, після чого наніс йому фінальний удар в серце, відправляючи його душу в пекло.