Розділ 9.

Дощ скінчився, а блакитний бус під'їхав до торговельного центру.

– Я ношу, ви розпаковуєте, – сказав Святослав дівчатам, удавши, що ніякого вранішнього скандалу не було.

Сам чоловік, не знав чи то правильно, чи краще зачекати з роботою, дати Лялі та Насті прийти до тями. Але його мати вчила, що праця – то найкращі ліки. Так він і жив.

Комарова кивнула у відповідь і, взявши доньку за руку, продефілювала в середину чотириповерхової будівлі. Пройшовши з десяток метрів першого поверху та зупинившись навпроти бутика №7, жінка обійняла доньку ззаду.

– Дивись, – прошепотіла вона Лялі на вушко, – тепер це все наше.

– Наш маленький ТойсЛенд, – усміхнулась у відповідь дівчина.

Бо ж краще за все затьмарити неприємні спогади можуть рожеві плюшеві єдинороги, багато рожевих плюшевих єдинорогів.

Комарова дістала з бірюзової сумочки ключі та відчинила крамничку, що одразу привітно блимнула вивіскою "Жива Лялька – крамниця рідкісної іграшки". І пішла робота: спершу прибрали за будівельниками, що вчора полиці монтували; перевірили електрику та електроніку (найбільше Лялі сподобався звук сигналізації і те з якою швидкістю прибігла охорона); і нарешті, почали розставляти товар. Кілька разів посперечалися, що на вітрину, а що в куток. Ляля навіть увімкнула комп'ютер на касі, зайшла в Інтернет і показала матері статтю  "Мерчандайзинг дитячих товарів". Після цього "монтаж обличчя магазину" довірили їй.

Святослав все носив і носив нові коробки. Здавалося крамничка зараз лусне, або всі ті іграшки почнуть на голову падати.

– Так, дівчата, – сказав, чоловік опустивши чергову картонну коробку на підлогу, – перестаралися. Перегляньте все знову. Не більше одного повтору на екземпляр. Зайве назад в коробки і в підсобку, і не забудьте підписати.

О десятій прийшли чотири майбутні продавчині, особисто відібрані Комаровою: молоді, красиві, активні, і щоб одного розміру "мініатюрної ляльки". А не такі як Святослав, що очима на рівні верхніх полиць, а як в проході стане, то більш ніхто й не пройде.

– Шановні пані, – звернувся Святослав до персоналу, – завтра відкриття. Ось вам невеличкі посібнички, вдома щоб вивчили. А зараз до роботи. Перевірити касу, внести в електронну базу список наявного товару і доступного. Закінчився - телефонуєте, я привезу. Немає в наявності, формуєте заявку, я домовляюся з постачальниками. Контакти постачальників на останній сторінці посібника. На їхніх сайтах можна переглянути новинки, можливо наші клієнти захочуть купити під замовлення.

– Чайник у підсобці, – встряла в розмову Комарова, – до автомата з кавою не бігати, збанкротуєте, ще до першої зарплатні. Мікрохвильовку через декілька днів вам привезу.

– А зараз найприємніше, – заспівала Ляля, вийшовши з підсобного приміщення, – наша уніформа!

Дівчина дістала з целофанового пакета рожеві футболки з логотипом магазину та здоровецькі рожеві банти, що обручем кріпилися до голови. Сама переодяглася і продавчинь причепурила. Всім підвела очі, намалювала "лялькові війки", неоново - рожеві губки. Коли ж дійшла черга до Святослава, увесь жіночий колектив опинився на підлозі від сміху: ведмедю рожеве не личило.

Нарешті Святослав дозволив відпочити. Ляля сходила до найближчого магазинчику швидкоїжі й принесла всім курочку в лаваші та такого розміру, що однією рукою і не втримаєш, за виключенням Святослава звісно. Обступивши касу та вмостившись хто на чому, персонал "Живої Ляльки" почав обідати.

– Вас що одразу оштрафувати, в перший же день? – гримнув чоловічий голос через зачинені скляні двері крамниці.

Дівчата попідскакували, Ляля ще й поперхнулася.

– Негайно приберіть ящики з коридору! За дверима вже простір загального користування. Це в договорі оренди написано, ви що не читали? – продовжив незнайомий зарозумілий молодик.

Ляля нарешті прокашлялась і вп'ялася в незнайомця очима, та йому від того ні холодно ні жарко.

"Нічого собі фейс. В Гелловін без маски ходити можна. Дідько, а що з ним не так? Це в нього брова занизько чи око зависоко? А звідки стільки шрамів? У відро з цвяхами в дитинстві впав?"

– Денисе Олександрович! – підбіг до молодика директор торговельного центру,- Не нервуйте так, вони зараз все приберуть. Святослав Миколайович, будьте вже так ласкаві пришвидшити свій переїзд.

Святослав підвівся і мовчки вийшов з крамниці. Порівнявся з Денисом Олександровичем, що йому заледве до плеча діставав. Та Денису було геть не важко підвести голову і дивлячись власнику "Живої Ляльки" прямо в очі додати.

– Правила техніки безпеки. Їх теж прочитайте. І проходи між стелажами. Щоб я не ліз в кишеню по рулетку. Збільште їх. А персонал повинен харчуватися у підсобному приміщенні.

– Ви взагалі людина? – серйозним тоном запитала Ляля, втиснувшись між Святославом і Денисом.

Цього разу Денису довелося голову опустити, аби поглянути на знахабнілу дівчину.

– І що ви цим хотіли сказати? – уточнив він у Лялі.

– Те що сказала. Ми от люди. І ми працювали. Втомилися, зголодніли. А ви на нас наїхали. І до речі навіть не представилися. Ми вас чого слухати повинні? А? – продовжила напад Ляля, заглядаючи Денису прямо в очі.