Розділ 16.

Понеділок день важкий. Та Ляля намагалася про це не думати, а насолоджуватися тим, що має. А від учора вона мала на цілу рожеву кофтинку більше, нового бюстгальтера та полуничний блиск для губ. А ще краще тихенько прожити цей день і прокинутися вже у завтрашньому, де не доведеться пояснювати чому пропускала заняття в школі мистецтв. Добре хоч бабуся завдяки дядьку Володі свято вірить, що Ляля отруїлася чебуреком і просиділа пів дня в туалеті торговельного центру.

Заняття в коледжі скінчилися. Лякати шлунок обідом Ляля не схотіла. Тож негайно приступила до свого єдиного на сьогодні завдання: швидко та безпечно дістатися школи мистецтв. Хоч і зарано ще було туди вирушати, та вона думала, що краще потинятися у дворі школи, ніж десь у місті.

Вибратися з коледжу виявилося не так то просто. Біля вхідних дверей купчилися незадоволені студенти яких застав зненацька неочікуваний дощ. Хтось стояв і відверто кляв брехливих синоптиків, хтось домовлявся про маршрут, щоб під однією парасолькою хоч до пів дороги. Ляля трохи пострибала позаду натовпу і вирішила, що не такий він і сильний той дощ. До зупинки добіжить. Зрештою треба звикати. Адже свою парасольку вона нібито забула в туалеті торговельного центру, а насправді біля того злощасного генделика. Бо ж якби хтось менше рахував шрамики на обличчі Дениса Олександровича, то не забувся б про парасольку.

Продершись крізь натовп, Ляля прикрила голову власною сумкою й чим душ помчала до зупинки. Щоправда, пробігти їй вдалося лиш кілька метрів, після чого вона врізалася в перепону у вигляді Стаса, котрий  вистрибнув не знати звідки.

– Привіт. А я Стас….

– Та я знаю! – огризнулася Ляля, але підлізла під його парасольку. – Пам'ятаю я. Ти, бува, не до зупинки йдеш?

– Я до тебе йду, – весело відповів Стас. – Приніс тобі подарунок від Дениса.

Ляля від несподіванки мало не всілася п'ятою точкою на асфальт. Та Стас вчасно впіймав її вільною рукою.

"Мені подарунок? Від Дениса? Та як він зі мною після того позорища взагалі на одній планеті залишився?"

– Йому вчора згадалося, що в тому чудовому місці звідки він нас так безпардонно забрав була парасолька. Я сказав, що то твоя. І він увесь вечір бідкався, що забувся про неї, – зі спокійною душею Стас зливав всю інформацію про брата. – Тож сьогодні вранці він пішов і купив тобі нову. У нього там ціла дилема була, яку вибрати. Ще й з Києва постійно дзвонили аби він терміново приїхав. Уявляєш, якісь вандали намагалися пограбувати наш бус, що віз тканини. Тож ось, що маємо.

Стас вклав в руки Лялі здоровецьку малинову парасольку-тростинку з дрібними китичками по контуру та загнутою ніжкою.

– Це для очікуваних дощів, – повідомив він, а тоді дістав з-під пахви малесеньку складену рожеву парасольку і теж простягнув Лялі. – А ця для неочікуваних, щоб в сумці помістилася.

Ляля дбайливо схилила малинову парасольку так, щоб не капало на них обох.

– А твоя парасолька де? – запитала.

– Ой, – Стас зрозумів, що не допетрав взяти ще й третю для себе. – Не проблема, зараз зайду і куплю в торговельному центрі.

– Давай я тебе доведу, – запропонувала Ляля й розкривши рожеву парасольку, малинову віддала Стасу.

– А ти сама куди йшла? – спитав, взявши Лялю під руку й попрямувавши до зупинки.

Ляля з його рук викрутилася. Й так з парасолькою йти не зручно, а тут ще цей Стас зі своєю любов'ю до усього світу.

"А як Денис побачить? Хіба той Київ далеко, може він уже повернувся."

– В школу мистецтв, – коротко відповіла Ляля.

Її хвилювало чи розповів Денис Стасу, що трапилося після того, як він спробував доставити нетверезу "напарницю брата" додому.

"Мабуть, що ні.  Інакше б цей пан «сама безпосередність» уже б нахвалював моє спілкування з «білим троном».

Відкараскатися від Стаса у Лялі ні ввічливо, ні неввічливо не вийшло. Хлопець потяг «найкращу подругу» обмивати всі три парасольки його коштом. На щастя обмивали какао та вишневими рогаликами, інакше б Ляля попросилася в космонавти-добровольці, аби її недосконала та слабка особистість не жила на одній планеті з такою досконалістю, як Денис.

Ляля наважилася й запитала у «найкращого друга», що він мав на увазі коли казав, що Денис на її фото слину пускає. Стас, раденький, що його будуть слухати, одразу ж розповів усі секрети старшого брата. Виявляється, як тільки Дениса приставили вартувати емоційно нестабільного родича, Стас помітив, що «містер стриманість» увесь час риється у своєму телефоні й посміхається. Методом викрадення телефону було з'ясовано, що «містер зануда» любується малолітньою білявкою. Використавши програму розпізнавання обличь та стандартний пошук в інтернеті, Стас знайшов оголошення про пошук спонсорів для студентської самодіяльності. А от біля торговельного центру Стас і Ляля дійсно познайомилися випадково, але «заноза брата» була швидко впізнана.

– Ой, – тільки й змогла сказати Ляля.

Їй було дуже приємно, але від того стало ще більш соромно за свою нещодавню поведінку. Хоча, хто б знав ситуацію в деталях, може б і виправдав недосвідчену дівчину. Та сама Ляля себе виправдовувати не хотіла.

«Подорослішай, Комарова. Розмазня. Слабачка. Плакса малолітня».