Норовлива наречена

Глава 10

 Він сидів за столом, схилившись над розгорнутим свитком. Безперечно почув, що дівчина прийшла, проте не поспішав дивитися на неї. Айшель завмерла біля дверей, не наважуючись підійти ближче. Опустила голову й стискала пальці, очікуючи на свій вердикт. Після тривалої мовчанки, чоловік нарешті відклав свиток убік та підняв погляд.

- Ти ж розумієш, що від мене не втечеш? Мене не зупинять ні зачинені двері, ні зграя хижих звірів, ні потоп чи навіть виверження вулкана. Куди б ти не пішла, я знайду тебе.

Тільки тепер Айшель усвідомила свою безпорадність. Знала, ніщо не захистить від цього чоловіка. Навіть її обман не спрацював. Не підводячи голови, тихо проказала:

- Розумію, - наважившись, несміливо подивилася на Рейнарда, - але й досі не можу збагнути, навіщо я вам.

Чоловік підвівся та неспішними кроками, ходою хижака, який спіймав здобич, наблизився до неї. 

- Ти – моя фаворитка. У твої обов’язки входить розважати мене, говорити зі мною, розповідати про Отурію і виконувати усі забаганки. Замість того, щоб тікати, ми могли спокійно поговорити.

- Я боялася, що ви не обмежитеся лише розмовами.

Айшель стало соромно за свої слова. Вона стиснула губи й чекала на рішення короля. Він помахав головою:

- Есен, я не дикун і нічого не зроблю проти твоєї волі.

- Але ви вже зробили. Ув’язнили мене тут, призначили фавориткою і не відпускаєте додому, хоч офіційно я громадянка Отурії й не ваша піддана.

Несподівана відвага поселилася у серці Айшель і вона, на одному подиху випалила ці слова. Рейнард гнівно насупив брови й дівчина одразу пожалкувала про сказане. Він важко зітхнув, явно стримуючи злість.

- Ну, крім цього більше не зроблю, - чоловік легенько доторкнувся до її підборіддя, змусивши дивитися в очі. Його пальці випромінювали тепло та бентежили дівчину. - Поглянь на мене. Ти боїшся?

- Це природно, боятися того, від кого залежить твоя доля. Адже одним розчерком пера, можете позбавити мене життя.

- Не хвилюйся, я не збираюся робити цього. На тебе у мене інші плани, - це прозвучало загадково і породжувало у фантазії дівчини різні припущення. Легенько змахнув пальцями по підборіддю, відійшов до стола та взяв до рук свиток. - Сьогодні навчання скасовується. Погуляйте з принцесою у саду, ти ж хотіла його оглянути?

- Так, - дівчина відповіла невпевнено, запинаючись, ніби сама запитувала це у себе. Рейнард облишив свиток та склав руки у замок.

- От і чудово. Зустрінемося за вечерею, у мене сьогодні багато справ. Можеш іти й обдумай те, що я сказав.

Айшель вийшла з кабінету короля і, позбувшись погляду синіх очей, відчула полегшення. Немов на крилах, направилася до їдальні, але знайомий голос змусив зупинитися:

- Доброго ранку! – Арикан стояв біля вікна, склавши руки на животі. Дівчина так поспішала втекти з покоїв, що навіть не помітила його. Принцеса невпевнено кивнула. Він підійшов ближче.

- Я бачу ви вже змирилися зі своєю долею. Покидаєте покої короля вранці. Похвально.

Як тільки Айшель усвідомила, що має на увазі Арикан, її щоки одразу запалали. Чомусь, для неї важливо, що подумає цей чоловік. Вона заперечно похитала головою:

- Ні, я не… Ми не… - Арикан настільки збентежив своїми словами, що принцеса навіть не могла знайти гідну відповідь. – Це не те, що ви нафантазували. Король щойно покликав мене і я не повинна оправдовуватись перед вами.

Гордо розвернулася та попрямувала коридором, дзвінко цокаючи підборами та залишаючи позаду усміхненого чоловіка. 

На спільний сніданок король не прийшов і Айшель дуже раділа цьому. Веселі щебетання фрейлін відвертали від думок, що ятрили душу. Рейнард дав їй примарний вибір, якого насправді не було. Спіймала себе на гадці, що зрештою, він не таке і чудовисько, яким здавався раніше. Швидко відігнала ці думки, адже наперекір її волі, все одно зробив своєю фавориткою. Поки тільки офіційно, але розуміла - так буде не завжди. Гертруда, фрейліна Есен, звернулася до Айшель, перервавши сумні роздуми:

– Про що задумалася, красуне? Напевно про короля. Бачили, як вранці ти виходила з його кабінету.

Принцеса зосередила погляд на фрейліні. Вона задоволено поклала сирник до рота й уважно стежила за реакцією Айшель. Султана схопила серветку й витерла губи, ніби ховаючи своє збентеження.

– Так, ми розмовляли.

Фрейліни хіхікнули. Чорноволоса дівчина із зеленими, як свіжа трава очима, зауважила:

– Якщо тільки розмовлятимеш, то скоро у короля з’явиться нова фаворитка.

– Що ж, на те його воля.

Айшель не бачила, як напружилися вилиці на обличчі Дефни, як у її очах запалали іскри злості, а губи стиснулися від люті. Вона невдоволено хмикнула та не відводила оцінювального погляду від султани. 

Коли фрейліни перевели теми розмови й не зважали на Айшель, Есен невдоволено буркнула:

– Ви були у короля?

– Так, вчора вночі прогулювалися садом. Я злякалася його залицянь і втекла. А вранці він викликав до себе. Сказав, що сьогодні ми вільні від навчань і можемо прогулятися садом.

І хоч дівчина говорила пошепки, проте це не залишилося у секреті від Лізабет.

– О, чудова новина! Погуляємо разом.

Літній сад потопав у зелені. Розквітлі квіти наповнювали повітря солодкими ароматами, щебетання птахів радувало слух, а тепле сонячне проміння зігрівало тіло. Охайно вимощеними кам’яними доріжками, у супроводі гамірних фрейлін, попереду рухалися Есен та Айшель. За безтурботними розмовами непомітно наблизилися до розкішної клумби троянд. Султана любила ці квіти й не стрималася, зупинилася та доторкнулася до них, уважно розглядаючи. Насичений червоний колір, розквітлі бутони, темно-зелені листки. Нахилилася, заплющила очі й вдихнула знайомий аромат.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше