Глава 12

Арикан ніби дізнався її найпотаємніше бажання, не відривав погляду від дівочих вуст і вона відчувала гаряче дихання на них. Зрештою, чоловік заплющив очі й ніби, повертаючи контроль над собою, важко зітхнув у її вуста:

- Ходімо, на тебе чекає король.

Айшель, наче позбавившись від чар, різко смикнула руку й перервала контакт. Сама не знала, що на неї найшло, дивувалася, чому торкалася чоловіка, проте найбільше соромилася своїх бажань. Тепер його чорні вуглинки дивилися у її, проте чоловік не поспішав відхилятися. Дівчина, наче виказуючи найбільшу таємницю світу, боязко прошепотіла спраглими вустами:

–  Мене стратять?

– Ні, не хвилюйся. Я впевнений і цьому. Рейнард не зможе цього зробити, навіть якби захотів.

Така впевненість насторожувала. У серце Айшель закралися підозри, що королю відома її таємниця. Майже безшумно видихнула:

– Чому?

– Запитаєш у нього. Пішли, чи тобі тут сподобалося? – Арикан різко розвернувся та впевнено попрямував вперед. Дівчина нарешті відірвала ноги від підлоги й наздогнала свого рятівника:

– Ні, тут жахливо.

Айшель йшла поруч з чоловіком і всі страхи відступили. Почувалася впевнено, наче він захистить від усіх небезпек. Ув’язнений, що сьогодні побажав перебувати з нею в одній камері, знову нишпорив поглядом вздовж її тіла.

- О, то тепер ця мила леді зігріє постіль не тільки короля, але і його бойового прихвосня. Як благородно.

Арикан навіть не глянув у його бік. Не зупиняючись, направив долоню на злочинця й з неї утворилася хвиля повітря, що відкинула чоловіка на стіну. Вдарившись спиною, він впав на підлогу. Маг продовжував свій шлях, зберігаючи беземоційність на обличчі. Від нього віяло силою, міццю, владою.

Вони йшли коридором до королівських покоїв і навіть ніхто не посмів перешіптуватись. Айшель відчувала на собі лише осудливі погляди. Зігнула голову і рахувала кроки до апартаментів. Майбутня зустріч з Рейнардом хвилювала, дівчина боялася його покарання.

Несміливо зайшла до кабінету короля. Присутність Арикана трохи заспокоювала. Рейнард хаотично ходив кімнатою й прихід гостей змусив зупинитися. Дівчина не підводила погляду. Зробила реверанс і мовчки очікувала на його рішення. Стук серця відбивався у скронях, а долоні несподівано спітніли. Король наблизився й обійняв Айшель. Його пальці торкалися тендітних плечей та викликали легке тремтіння. Дівчина стояла нерухомо, з опущеними руками й насторожено стежила за Рейнардом. Нарешті він трохи відхилився, провів долонями вздовж її рук та спіймав холодні пальці.

- Дівчинко моя, навіщо ти так? Тобі варто лише сказати і я кину всі скарби світу до твоїх ніг.

Айшель зважилася і поглянула в його очі, що нагадували океан. Серце проколола голка образи. На відміну від Арикана, він повірив у її провину, проте навіть не гнівався на таке. 

- Але я не крала, мені не потрібні прикраси. Хтось підкинув перстень у мою сукню. З мого боку нерозумно носити крадену річ з собою, знаючи, що її шукають.

- Гадаю, вона каже правду, Ваша Величносте, - голос Арикана вселяв надію у серце Айшель. Вона, шукаючи підтримки, обережно стиснула долоні Рейнарда.

- Будь ласка, не відрізуй мені руки, й на шибеницю я теж не хочу. Я не злодійка.

- Про що ти говориш? – чоловік здивовано дивився на неї. Складалося враження, що такі покарання взагалі не застосовувалися. Айшель забрала свої поки цілі пальці з долонь короля, та тремтячим голосом, зізналася:

– Мені сказали, що за крадіжку повісять, або відріжуть руки.

– Збожеволіти, а ще що тобі говорили? Тебе ображали?

Вона мовчала і не рухалася. Не знала, чи таке ставлення можна вважати образою. Зрештою її не били й не катували. Рейнард не приховував своєї стурбованості. Він лагідно поклав долоню на її тендітну талію й дівчина здригнулася. Арикан, помітивши заціпеніння, відповів за неї.

– Її ув’язнили у темниці. Одягли на руки кайдани та зачинили у холодній, брудній камері. Мені довелося зцілювати Есен, зап’ястя натерли залізні кільця. 

– Як вони посміли? – Рейнард загарчав, наче хижий звір і, обурюючись, почав ходити по кімнаті, – нечуване нахабство. Ув’язнити фаворитку, це все одно, що ув’язнити мене. Знайди й покарай винних. Тепер треба подумати, як повернути ситуацію на нашу користь. Дефна – донька першого радника, він зробить усе, щоб ця подія набула розголосу. Ти ж розумієш, що довести невиновність Есен майже неможливо.

Айшель стиснула губи. Хоч вона і зрозуміла, що Рейнард не збирається її страчувати й здається вірить у її не причетність, проте страх бути покараною залишався. Зважилася та озвучила теорію, яка навідала її ще у в’язниці:

- А якщо ви знайдете винного? Підозрюю, це зробила сама Дефна. Наскільки мені відомо, вона має до вас почуття, - король гидливо скривився, - напевно, побачила у мені суперницю й захотіла позбутися. Коли ми гуляли у саду, вона перечепилася й смикнула мою сукню. Я гадала, то випадковість, проте я мала час подумати.

- Я не можу публічно звинуватити Дефну без доказів. Вона звинувачуватиме тебе у протилежному, - Рейнард поглянув на Арикана та, здавалося, прийняв рішення, - скажемо, що хтось пожартував. Підкинув Есен перстень. А ти знайди винного. Я не допущу подібних інтриг у моєму палаці. Можеш іти.

Арикан поклонився й направився до виходу. Айшель розгублено зробила те ж саме. Її руку спіймав король:

- Не ти, Есен. Залишся, ми маємо поговорити.

Дівчина зупинилася й з острахом чекала, що буде далі. Скрип дверей свідчив, що вони залишилися наодинці й це бентежило душу. Боялася, що насправді король їй не вірить. Не витримала його уважного погляду та заговорила перша: