Глава 13

Відійшов до стола й ніби це не він щойно цілував Айшель, повідомив холодним тоном:

- Завтра нас чекає прогулянка, сьогодні вже пізно кудись іти. Айшель, хотіла побачити місто і ти поїдеш з нами, як її компаньйонка.

Спостерігати за стосунками цих двох голубків зовсім не хотілося і гадала, що її відсутність більше сприятиме романтиці. Ошелешена новиною, нарешті змогла вимовити хоч щось.

- Але, можливо, вам варто відправитися вдвох. Краще пізнаєте одне одного, може й у неї закохаєтеся.

- Не говори дурниць. Змирися з фактом – ти моя кохана. Можеш іти.

Айшель відчула полегшення. Присутність цього чоловіка тиснула, хвилювала, вона ще й сама не розуміла справжнього ставлення до нього. Одна частинка її бажала втікати якнайдалі, проте інша, хотіла підійти й насолоджуватися його поцілунками. Дівчина смикнулася, проте, наче згадавши щось, різко зупинилася. 

- У темницю? 

- Звісно ні. О, небеса! Ти нічого не чула, що я весь час намагаюся сказати? – Рейнард підняв руки догори, й різко опустив їх. Розчаровано похитав головою, - я кохаю тебе і не можу відправити кохану жінку до темниці, якою б сильною не була її провина.

Рейнард підійшов та відчинив двері. Спіймав запитальний погляд Арикана й розпорядився:

- Відведи Есен до її покоїв.

Дівчина вийшла у коридор і навіть не глянула на короля. Швидкою ходою, наче тікала від його уваги, рухалася вперед й відчувала на своїй спині гарячий погляд Рейнарда. Арикан йшов поруч і вони й жодним словом не обмовилася. Дівчина боялася поглянути у його очі. Здавалося, якщо зробить це, то він дізнається про її поцілунок з королем. Айшель соромилася цього і зовсім не хотілося, щоб про таке дізнався той, у присутності кого, в її тілі утворюється гаряча лава. Не розуміла своєї реакції на Арикана, але про його очі вона вже давно думає перед сном. Дійшовши до покоїв, чоловік нарешті порушив тишу:

– Дарма хвилювалася, я ж казав, що Рейнард тобі не нашкодить.

– Але, здається, він мені не повірив. Навіщо я йому?

Чоловік насупив брови й не поспішав відповідати. Відчинив двері покоїв, цим жестом запрошуючи Айшель до кімнати.

– Ти у нього не питала?

– Я хочу почути твою відповідь, - дівчина зупинилася на порозі й поглядом пропалювала його обличчя, спонукаючи на відвертість. Арикан лише помахав головою:

 – Тобі варто про це поговорити з ним. Йди до себе, я покличу служниць. Ти, мабуть, голодна. Тобі варто відпочити. Не хвилюйся, я знайду, хто підкинув персня.

Він казав це впевнено, так, ніби ні на мить не припускає, що вона може виявитися злодійкою. Його погляд, чіплявся за риси обличчя, ще більше роздмухував полум’я у її тілі. Засоромившись, опустила голову й тихо прошепотіла:

– Дякую!

Не чекаючи відповіді, заховалася за дверима покоїв. Айшель не стримувала сліз, що стрімким потоком стікали по обличчю. Торкнулася пальцем до своїх губ й заплющила очі. Рейнард без дозволу украв її перший поцілунок, а найгірше те, що вона дозволила цьому статися й навіть не опиралася. Його слова дурманили розум і змусили сумніватися. Можливо, вона і повірила б йому, якби не знала, що так само він цілував Есен.

Пройшла та сіла на ліжко. Намагалася заспокоїтися та привести думки до ладу. Не зважати на цей поцілунок, він же нічого не означає для Рейнарда, тому не варто надавати йому великого значення. Згадалося, як сама хотіла цілувати Арикана, коли вважала, що її приведуть на шибеницю. Цей погляд чорних очей розпалював вогонь, що не обпікав, а приємно зігрівав душу. 

Роздуми перервала Есен, яка зайшла до покоїв. Вона зупинилася біля дверей, наче зайшла лише пересвідчитися у тому, що принцеса здобула свободу.

– Вас відпустили.

Її обличчя не виказувало жодної радості. Лише суха констатація фактів. Айшель підвелася й виразно кивнула:

– Так, король пообіцяв знайти винних. Хтось підсунув перстня, хотів позбутися від мене і я маю дізнатися ім’я підступного ворога. Підозрюю – це Дефна, або хтось інший. Зрештою і на тебе не так просто скоювали замах. 

– Рейнард зі мною сьогодні не пішов на прогулянку. Все це, – Есен рукою вказала на свою сукню, – виявилося марним. Він навіть не глянув на мене, надто злився за вашу крадіжку. 

– Не хвилюйся, погуляєш завтра. Король повідомив мені, що я супроводжуватиму тебе. Звісно, краще, якби ви залишилися наодинці, але намагатимуся вам не заважати. Ти маєш зачарувати його, і зробити це потрібно якнайшвидше.

Есен щось запідозрила і примружилася, як перська кішка. Нервово стиснула тканину сукні у долонях.

– Чому такий поспіх?

– Сьогодні Рейнард поцілував мене і я боюся, що при наступній нашій зустрічі він не обмежиться тільки поцілунками, – вмить Есен похмурніла та стала чорніше грозової хмари. Почуте явно їй не сподобалося. Айшель поспішила її заспокоїти, – не хвилюйся, завтра ти причаруєш його, а я шукатиму спосіб втекти.

Вранці принцеса, пам’ятаючи про майбутню прогулянку, обрала найскромнішу сукню, яку знайшла у своєму гардеробі. Темно коричнева з білим комірцем, личила б до якоїсь траурної події, проте і зустріч з королем важко назвати радісною. Вчора, поніжившись у ванній, стала почуватися краще. Вода змила тюремний бруд та дозволила ненадовго забути про щоденні клопоти й скласти план дій. Сьогодні, вона зробить все, щоб втілити його в життя.

У такому непримітному вигляді вирушила до столової зали. Есен крокувала поруч і явно затьмарювала її своїм виглядом.  Яскрава зелена сукня з оголеними ключицями, пишний поділ розшитий білим мереживом, що також окреслював короткі рукави. Прикраси додавали родзинки образу і тільки сліпий міг не помітити природного шарму дівчини. Рейнард не сліпий, і Айшель сподівалася, що він нарешті зацікавиться Есен і не розповідатиме про своє сумнівне кохання.