Роздiл 6

Ліза

Найбільше я бачу здивування у мами. У неї очі до лоба полізли. Адже ми тільки вчора говорили з нею на цю тему.

Мама розпитувала, які хлопці серед моїх однокурсників. А я чесно зізналася, що не до них нам з Аріною. Навіть ще не знайома з усіма.

І тут на тобі, такий попадос!

Вийде, що мамі збрехала. Вона могла і з татом потім поділитися.

Але якщо, скажу як є, що немає нікого?

Ну що я зроблю, як не встигла за два дні так швидко хлопця підчепити. Намагалася побазікати з двома, так вони з підозрою поставилися. Напевно, занадто давила. Даремно випитувала в них, куди збираються після навчання і о котрій годині на зупинку підуть. Є ще один на прикметі, може, його...

Так ось. Скажу правду - вони мене змусять в парк йти з Овсієм. Швидше за все він і не піде нікуди, рибину свою поведе. Зате наді мною насміхатися буде нескінченно, а ще звинувачувати, що я на нього, мачо прегарного, вішаюся.

- Ліза, ти язика проковтнула? - тато квапить мене. Всім цікаво, що я скажу.

Ох-х, вибір із пастки та в саму канаву.

І все він, гад-брат подруги винен.

- Я взагалі-то соромлюся про таке говорити...

Ну якось мені треба було пояснити, чому сиджу, наче на стільці розіп'яли.

- Всі свої, Лізок. Зізнавайся давай, - дозволяє мені нахабна пика Овсія.

Ну що робити, доведеться.

Проте за його «Лізок», я раніше поквитаюся. Опускаю руку з виделкою під стіл, і колю в бік ворога. Отримуй, гад!

За гарчанням зрозуміло, Овсію не сподобалося.

Зате мені хоч на трішки полегшало.

- Ми тільки недавно з ним зустрічаємося. Зовсім недовго.

- Менше дня? - уточнює мама, мабуть, вчорашню розмову пригадуючи.

- Ні-ні, вже цілий тиждень. Хотіла трохи пізніше розповісти, але ось... Тепер ви знаєте.

- Та я більше про родичів своїх пацієнтів знаю, ніж ти нам зараз пояснила, - тато не відстає.

Все він любить, щоб по поличках давали.

- І як, хлопець тобі дуже подобається? - підключається Валерія до загального інтересу за столом.

Овсій при цьому, примружив очі та сканує мене з кривою посмішкою. Сумнівається, нахаба. Видно по ньому. Але нічого, хтось скоро отримає великий облом. Це якщо хлопець знайдеться, звичайно.

Брехати страшенно соромно.

Але брешу я авансом.

Зараз брешу, а потім перестану. Це як у кредит.

- Мені подобається в тому хлопцеві, що він з мене не сміється та не дражнить, - перериваюся і пирхаю на Овсія, щоб не збивав своїм «хе-хе». - І ще він серйозний таки-ий, дуже розумний і ніколи б не мстив.

Так і хочеться додати, як деякі.

- Угу, списочок на невидимку поповнюється, - киває головний слухач, який сидить зі мною поруч.

Батьки навперебій продовжують розпитувати, ніби і розмовляти їм більш нема про що. Як причепилися: назви ім'я, де живе, де вчиться. Це ж скільки вигадувати треба, мій мозок від брехні може луснути.

Довелося хоч чимось заспокоїти, що він живе в нашому місті. Ми з Аріною вирішили, що простіше буде шукати в універі. Тому мій майбутній хлопець, вчиться зі мною. З ім'ям викручуватися було складніше. Не назву, тоді безсумнівно ніхто не повірить.

Але що називати, коли хлопця немає?

- Звуть його... еее... Ілля.

Видаю ім'я свого однокурсника, який у нас з Аріною на черзі. Завтра нападати на нього збираємося.

- Як-як? - нахиляє до мене вухо Овсій.

- Ти чув, як я назвала.

- Еге ж, тільки сумніваюся, що він існує. Моє ім'я для твого хлопця - неведимка.

- Називай, як хочеш. Для мене він все одно краще за тебе.

Ось так йому. Нехай знає, що той хлопець краще, а значить, і бігати мені за ним і рибиною не треба. Сама тепер в шоці, як такого талановитого кандидата знайти. Черга не стоїть, щоб пропонувати мені йти на побачення. Проте я підготуюся і точно знайду.

У школі я подобалася хлопцям. Запрошували на танці, могли чимось пригостити та додому провести. І тільки доходило до запросити мене на побачення, кожен раз збігалося з чимось у Сомових. Причини змінювалися: чи то Аріна кликала придумати помсту братам у відповідку, чи то у них свято, чи то я сама згадувала, що забула там щось... І так завжди. Скасовувала спроби хлопців зі мною погуляти, і мчала щодуху туди, де гад-брат подруги живе.

Перед десертом у мене виходить втекти в свою кімнату. Швидше пишу Аріні, в яку халепу потрапила. Вона кидає мені смайли, і всі вони в шоці. Просить триматися, і що завтра продовжимо, не всіх ми ще хлопців налякали.

- Невже тут від мене ховаєшся? - завалює в мою кімнату Овсій, ніби в своє лігво потрапив.

Швидко вимикаю телефон.

- Ще чого! Треба було моєму хлопцеві написати. Він знаєш, який турботливий? Весь час пише та хвилюється.

- Це ж треба, до чого ти його довела.

Овсій головою хитає і проходить далі по кімнаті.

- Я тебе взагалі-то сюди не запрошувала!

- Ні? Мабуть, почулося, - він потискає плечима. - Голос зі ставка гучно кликав мене: зайди до шкідливої ​​малявки. Не давай їй з невидимкою листуватися.

Ну знову ж він дражнить і розважається за мій рахунок.

Якщо мене попросять назвати самого несерйозного хлопця, ні секунди думати не буду.

Он він стоїть та сміється над моєю фотографією.

- Мені тоді подобалося тебе смикати за коси, - показує на фото, де мені десять.

- Не більше, чим мені, ліпити на тебе потім жуйки.

Складаю руки на грудях. І напружуюся, що він ближче підходить.

- Твій розумний хлопець знає взагалі, з ким зв'язався? - посилає в мене глузливий погляд.

- А твоя рибина? Вона в курсі, який ти базіка?

- Її це точно не турбує, повір мені, - навіть не замислюючись, стверджує.

Розумію, мене не повинно хвилювати. Нехай з ким хоче, з тим і буде цей прегарний самець. Але бісить все одно, і він, і вона. Навіть зуби зводить, коли уявляю їх дивну парочку.

Вигляду, звичайно, не покажу. А ось привітати з вдалим уловом, завжди можу із задоволенням: