Роздiл 7

Ліза

В універ я прибула в самому войовничому настрої. Готова зганьбитися, піти проти себе. Але дзуськи я здамся!

- Хоч з кимось, а пройдуся повз твоїх знахабнілих братиків, - ось так рішуче розмріялася я.

- Це ж треба, таку відповідку видав Овсій, - Аріна досі на нього злилася. - Та він ще пошкодує, що спеціально тебе здав при батьках. Нічого-нічого, ми теж за щось здамо його.

- Так-так, помститися за його підставу точно треба, - поспішно погоджуюся, здригаючись зовсім від іншого.

Аріна ж подумала, що вся помста через ставок з щуками на моєму хлопцеві закінчилася.

Тільки я знаю, що Овсій цим всього лише розвідував грунт, ну і привід знайшов посміятися. Відповідка полягала не в тому... Мимоволі прикриваю губи долонею, ось де жах.

Гіршого нападу і бути не могло. Мене розриває, як зізнатися подрузі? У нас немає секретів. Завжди всім ділилися і нічого не приховували. Але що я скажу? Напав? А вона у мене запитає: «Чому ти йому в пах не врізала?»

І, правда, чого я? Ой, дурна, тому що в хмари попливла.

- Ліз, та годі тобі. Спокійно! Бували відповідки і гірше, - подруга мій очманілий вигляд, сприймає по-своєму.

- Гадаєш? Мені батьки потім винесли мозок.

Так все і було, після від'їзду Сомових. Тато просив з хлопцем не поспішати, придивитися поки, Овсію показати. Мама приголомшила тим, що зустрічі з малознайомим студентом повинні бути під наглядом. Вгадайте, чиїм? І вони разом зійшлися на тому, що синочок друзів хотів зі мною в парк, так треба зводити його. Шкода мені, чи що.

Є у мене відчуття: батьки щось задумали. Сомови запрошували до них частіше приходити, а мої - обіцяли, що буду. Сам брат-гад подруги теж не радів і зиркав на своїх з підозрою. Хоч в цьому у нас зійшовся настрій вечора.

Дістаю пакетик з шматком пирога, який залишився після вчорашнього застілля.

- Взяла з собою для підгодівлі, раптом хлопець попадеться ласий до солодкого, - пояснюю свої плани подрузі.

- У мене з собою теж дещо є. Зібрала із наших запасів для відповідок братам.

Аріна розкриває рюкзак і показує на балончик з рідкою крейдою, клей, засіб від плям, розчинник і цілий набір ручок. Частину перекладає до мене, решту залишає у себе.

- Для справи ж все! Не дивуйся.

- Звичайно, з чого тут дивуватися? - я вже сміюся над нашими стараннями. - Відразу треба було біту брати та вирубувати всіх, хто моїм хлопцем ставати не хоче. Ось з цього і почнемо, - показую на одного з однокурсників.

- Думаєш? - Аріна всерйоз приймає, - Він зі мною в баскетбольній команді. І я чула його балачки. Тільки одне в голові: кого ввечері підчепити, де напитися. Пам'ятаєш, ми ж вирішили, що нам вітряні красунчики не потрібні?

- Та-ак, але з серйозними ще важче.

- Зате такого приманити, а завтра він, з іншою обніматися буде. Надійності - нуль. І ще більше приводів вийде для сміху Овсію.

Що правда, то правда.

Надійність Овсія для мене також не вище за нуль. І всіх на нього схожих, туди ж, в один загін для бабіїв.

Розгульний типаж не для нас. Нехай ми і здатні врізати в око, проте зустрічатися, коли ти чергова зі списку, якось не хочеться.

Помічаємо Іллю Мошкіна, плететься по коридору весь в своїх великих думках. Його можна назвати розумним, він прямо все-все знає, і вистрибує зі штанів на кожне питання викладачів.

Вчора я уважно його розглянула. Якщо не чіплятися, то хлопець він привабливий, високий. У Іллі настовбурчуються білясті кучерики, виразні сірі очі, і окуляри в тонкій оправі додають йому бал на серйозність.

І якщо уявляти того, про кого ми з подругою раніше мріяли, то ось він... Мошкін. Такий би не повівся на злісну рибину Єву, не став би мене дражнити та потім насміхатися. Не Овсій він, коротше.

- Тоді діємо, як задумали?

Махаю на кандидата, який досі жив спокійно, але, напевно, вистачить з нього.

- Еге ж. Пастки ми робити вміємо, є у нас вчителі, - з самим задоволеним виглядом киває подруга, називаючи вчителями своїх братів.

Погоджуся та підпишуся. Сомови будь-кого дістануть.

Тільки одного не розумію.

- Аріна, я взагалі-то у пастці. Ти чого з цього радієш? - дорікаю подружці, весело їй, ти подиви.

- Тому, що між нами не встануть мої брати, - вона обіймає мене, - Ти ж знаєш, як задовбало, що всім тільки й хочеться до хлопців Сомових дістатися. А ти у мене одна така. Бо не ведешся на них. Вибрала Іллю. І ще хочеш Овсія провчити та показати, наскільки він тобі, як хлопець, не потрібен.

- Так я ж це... - від стількох компліментів гублюся, - Терплю твоїх братів через подругу. Ну і відповідками нагородити можу.

Ми разом сміємося. У цей момент мені здається, що так все далі і буде.

Аріна не перебільшує. Не тільки її, і мене це дратує. У школі на неї дівчата нападали, щоб з крутими братами познайомила. Наші однокурсниці тільки дізналися, чия вона сестра, одразу підлизуватися почали до Аріни, щоб вивідати побільше про красунчиків з п'ятого курсу.

Тільки одна маленька таємниця мене тепер гризе. Визнаватися в поцілунку з її братом, тепер ще менше хочеться. А в тому, що відчувала в його міцних руках... і собі не наважуся.

Перша і остання таємниця. Клянуся собі. Більше ні-ні, з усіма буду чесною. І вдома батькам зізнаюся, що хлопця поки немає, якщо сьогодні не з'явиться.

- Біжи та відволікай його. Швидше-швидше!

Аріна вириває мене з думок, і мчить вперед.

Капець, як саме відволікати?

Біля самої аудиторії різко гальмую перед однокурсником.

Ілля, не чекаючи нічого, на мене натикається.

- Ой, пробач, будь ласка, - він чемно вибачається.

А Овсій би сказав мені: «малявка, годі плутатися під ногами».

Ось вона різниця, ось вона.

- Ти гм-м... знаєш, яка зараз пара? Розклад забула вдома, - маячню несу, але що ще можу повідомити.

Аріна позаду нього непомітно прилаштовується.