Роздiл 9

Ліза

Нервовий тик не примушує себе чекати.

Впасти з гори та не піднятися. Щоб мені банани рік не їсти.

- Як? Наш кращий кандидат, він... її... рибини?

Мені все ще складно повірити.

- Ну не повністю її, але родич точно, - напружено сопе поруч подруга.

Очманіти ж можна...

Стільки старань нанівець.

- Що робити тепер? Ілля мені посміхатися вже почав. А раптом би розщедрився і до зупинки провів?

- Сама в шоці. Ліз, я як дізналася, трохи під стіл там не впала.

- Ще встигнемо впасти, - передбачаю я. - Рибина в будь-який момент у нього запитає. Мошкін відповість, що тільки сьогодні помітив мене. І губата злюка здасть мене Сомову з превеликим задоволенням.

- Тоді все, Овсій нам таке шоу довго не забуде. Всі брати на сміх піднімуть. Хіба що скалками відбиватися доведеться, - Аріна нервує не менше за мене.

- Можу гусака на них нацькувати. Генрі на Овсія в першу чергу кинеться.

Варіанти для порятунку бачилися зараз з того, що нам залишилося.

Ох, буде соромно тоді в будинок до Сомових приходити.

Якщо Овсій своїм батькам розповість, ну я взагалі не знаю, що буду робити від ганьби.

- Ліз, почекай, - подруга не дає сумувати і смикає мене. - Може ще пронесе?

- У Іллі є теж близнюк? І такий, щоб не пов'язаний з Євою?

- Це навряд чи, хоча... треба з'ясувати, - замислюється вона.

Мені ж і так все зрозуміло.

- Аріна, тільки ми настільки попастися здатні. З усього універу вибрали хлопця, і ось саме він, виявився в комплекті з отруйною кузиною.

В голові ніяк не вкладається.

І якби ж то в перший раз в халепу потрапляли. На нас з подругою регулярно нападають якісь шалені пригоди. Дехто каже, що ми самі це притягуємо, бо тицяємо свого носа туди, куди не треба.

Але ми знаємо, ні-ні-ні. На нас жорстоко наговорюють. Ми ж ведемо себе тихо і скромно, нехай і нечасто. Несправедливо і все тут! Інших пояснень немає.

- Зате і добрі новини теж є, - підбадьорливим тоном далі інтригує Аріна.

Мене, на межі провалу, може втішити хіба що одне. Заради чого я, власне, старалася.

- Овсій повірив? Зрозумів, що я його не ревнувала, дурня? Відстане назавжди від мене?

- Ее-е... з цим складніше, - радувати подруга не поспішає. - З обломом він змиритися швидко не зміг. Але ти б бачила, як брат скаженів. Напевно, шкодував, що даремно тебе звинувачував. Розлючений сидів, гарчав на всіх. Навіть Євці дісталося.

- Щось не помітила я, як їй там діставалося, - згадую, що дратувало і заважало слухати, який Ілля талановитий. - Рибина ж весь час липла до Овсія та затуляла огляд на наш столик.

- Для дівчат Овсія, звичайна справа, - Аріна гмикає при цьому. - Не тільки тебе, Майю і Амелію вона теж дратує. Але це ненадовго, брат ще трохи з нею час проведе, подарунками завалить. Потім знайде іншу рибину і нічого не зміниться.

Пфф.

Видихаю з полегшенням.

Не мені ж турбуватися, які риби плавають у бабія. У нашому ставку, зате є милі щучки. Аріна мені показувала фотку, що брати поки їх чіпати не стали.

В кінці навчального дня розгубленість здолала мене ще більше.

Як бути з Іллею? Раптом рибина свого кузена налаштує проти мене?

Мошкін сидить поруч і поки що привітно спілкується. Отже, стерво ще не встигла.

Будь ласка, будь ласка! Хоча б на день нехай моїм хлопцем побуде. А завтра, ну... не знаю я, дивлячись, як пощастить. Можливо так, що з гусаком доведеться ходити в універ. Це щоб відганяти від себе деяких, кому аби пореготати наді мною.

Поглядаю на свого кращого кандидата в хлопці з надією. І тому слабо реагую на бурхливі обговорення однокурсників.

- Усім першим курсом збираємося у клубі, та будемо відзначати початок нашого навчання, - робить оголошення староста курсу.

За нею підхоплюють з радісними вигуками самі активні студенти. Завучки ховаються за книжками.

Я ще нічого не встигаю вирішити, як нас обох Аріна заносить до загального списку.

- А що? Ми ж хотіли ближче познайомитися з однокурсниками, - виправдовується, що забула запитати у мене.

- І тебе відпустять? - сумніваюся я.

- Звичайно, я ж буду з тобою. Ілля, а ти з нами підеш у клуб? - Аріна перемикається на Мошкіна.

- Мм... мені ще подумати треба. Відразу відповісти не зможу, - ухильно каже, і до мене звертається: - Ліза, мені треба вже йти...

- Так і мені треба! - підхоплююся з місця теж.

Хоч ще разок пройтися повз брата-гада подруги з розумним хлопцем, мені і це буде за щастя.

На бігу даю згоду на клуб. Хоч десь зможу відпочити без Овсія. В універі не виходить.

Постійно тепер оглядаюся, чи немає цього самозакоханого нахаби десь поблизу? Або раптом його рибина повз пройде, і я їй випадково дверима гепну по носу або шваброю двину, або тільки з необережності, дам стусана у далеке плавання.

Разом з Іллею виходимо з універу. Він перший питає, в який мені бік далі.

Звичайно ж, в його!

Знайшов, про що питати.

Під пильним поглядом Овсія у мене немає інших варіантів.

Стовбичить собі красунчик, чеше підборіддя. Ой, не подобаються мені його спостереження. Аріна права, сумнівається гад.

За своєю рибиною стеж!

Пуляю в нього самим гнівним з усіх поглядів.

- Ілля, ти ду-уже захоплююче розповідаєш свої історії, - а до Мошкіна з щирою посмішкою звертаюся.

- Мені приємно, що тобі подобається, Ліза. Але я, того... обговорюю з тобою сьогоднішню лекцію, - м'яко нагадує майбутній гуру наук.

Зрозуміти б ще про яку саме він лекцію?

Половину прослухала, поки тримала вухо напоготові у бік ворожнечого Сомова.

- Хто б знав, як я давно мріяла цю тему обговорити, - погоджуюся на повторне перемотування.

Мошкін продовжує мене просвіщати, я кивати, що згодна у всьому. Спокійненько собі йдемо, нікого не чіпаючи. І від несподіванки лякаємося гучного сигналу машини позаду.