Ностальгія за майбутнім

Страшніше

Віта швидко йшла від Бесарабки до "Гулівер", збоку певно могло здаватися, що вона летіла, лише часом відштовхувалася від асфальту. Пройшла Арену, перейшла по підземці, спустилася кривим тротуаром ближче до Гуліверу і повернула праворуч у сторону Палацу Спорту. Дійшла до світлофору і чекала щоб перейти на сторону Гулівер, там її мала чекати подруга. Натиснула кнопку і стала чекати зеленого, не відриваючись від дисплея смартфону, пальці з акуратним манікюром швидко набирали повідомлення, редагували клятий Т9, надсилали смайли і стікери, емоції передані у повідомленнях зовсім не відповідали зосередженому і дещо кам'яному виразу її обличчя. Світлофор почав мигати почергово червоними рисками. Ніби наспівував кольором "Почекай-почекай", йому б підійшла б клубна музика з "тиц-тиц". Краєм ока вона побачила, що засвітився зелений. Не відриваючись від смартфона, Віта відправила тоненьку ніжку з тротуара на проїжджу частину. Противний звук автомобільного сигналу, хтось сильно стиснув рукою плече і потягнув різко назад на тротуар. Віта не встигла злякатися. Світлофор насправді ще вигравав "Почекай-почекай", а зеленим виблискувало чимось далі, зі сторони Палацу Спорту, що і обмануло її зір. Обернувшись глянути, хто ж її врятував вона побачила хлопця у вітровці, окулярах та дещо з неохайною зачіскою. Це було розчарування. Вона вважає, що рятувати повинні завжди красиві і багаті, інакше який сенс? Спасіння це завжди пригода, а у пригоді немає місця посередностям, як той хлоп, який її дьоргнув за руку у протилежний бік від неприємностей. От вона була зламала зуб і трапився їй такий красивий стоматолог, очевидно не бідний, судячи із автомобіля. Та й певно важко знайти бідного стоматолога зі стажем. Або є у неї на роботі колега, часто їй допомагає, начитаний, підкачаний, не шкодує про інтрижку з ним. Навіть улюблений Спас її набожної мами найвідоміша у світі історична постать, книга про нього найбільш друкована, а судячи із ікон, доволі красивий, а багато його послідовників весь час йому дякують. Прийшла зарплата - Слава Йому, цеглина впала поруч, а не на голову - Слава Йому. Їй теж захотілося подякувати  саме Йому, а не цьому хлопчині.

- Ну Слава Богу - випередив її хлопець.

У неї не було іншого виходу, як подякувати вже йому:

- Дякую.

Подяка вийшла трохи зла. Вона масажувала плече, яке постраждало від різкого ривка.

- Будьте обачні.

- Добре, буду. - Їй було дуже шкода себе.

- Мені дуже шкода вашу двоюрідну сестру, знаю ви майже ніколи не спілкувалися, але все одно.

Віту ніби прибило від його слів. Яка сестра? Що він меле? Загорівся зелений, він ривком швидко пішов на іншу сторону, майже побіг. Віта отямилася і не поспішаючи пішла у ту саму сторону. Подруга вже махала їй рукою.

- Привіт!

- Привіт! Трохи затрималася.

Обмінялися привітаннями, поцілували один одну у щічки і пішли у Гулівер. По дорозі розмовляли.

- Прикинь, якийсь намаханий мені щойно сказав, що йому шкода якусь мою двоюрідну сестру, до чого це я взагалі ХЕ ЗЕ.

- Та чи мало дятлів кругом! Забий.

Вони викликали ліфт, дочекалися його, зайшли разом із ще декількома людьми. Скляні двері ліфта зачинилися і вони швидко полетіли вверх, ніби хтось великий натягує їх у рогатці, щоб потім відпустивши дати велкій резинці спружинити їх всіх назад об Землю. Принаймні в одного із пасажирів виникла така хвора фантазія. Подруги вийшли на п'ятому поверсі, де розмістилися фудкорти. Вони мали трохи вільного часу і хотіли перекусити.  Вони пішли до Салетерії, взяли по салату і каві. Сіли на дивані і почали розповідати різні історії про життя. Раптом погляд Віти зупинився на хлопцеві, який десять хвилин тому її врятував. Він сидів за декілька столиків, пив чай і дивився прямо на неї. Їй здалося, що це якийсь маньяк. Її свідомість вже почала змінювати подію з її врятуванням на замах. Може він хотів кинути її під авто, а не врятувати?

Її думки зупинив телефонний дзвінок. Зателефонувала мама.

- Ало, ма, що там?

Її погляд став дуже хмурий. Навіть подруга тихо запитала:

- Щось сталося?

- Добре ма, не переживай. Та ні, я її навіть погано пам'ятаю. Ага... Угу.. Давай, пока.

- Що?

- Сестра загинула. Троюрідна.

Очі подруги збільшилися:

- Що, як той казав?

- Ага. Як той - Віта кивнула у сторону хлопця. Та оглянулася.

- Бля, прямо як у фільмах жахів. Може просто вгадав?

- Ніхера собі вгадав. І знав, що саме сестра, саме троюрідна і що з неї ми не спілкувалися.

- Екстрасенс? Пранк? - почала перебирати у голові ідеї подруга Віти. - О! А може то сестра типу повернулася в іншому вигляді, щоб щось тобі сказати, типу незакінчені справи як у тому фільмі, як його...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше