Ностальгія за майбутнім

Пам'ятай мене у снах

Білий автомобіль седан їхав лісовою асфальтованою дорогою. Кривизна дороги не давала достатньо розігнатися. Керувала автомобілем молода жінка з фарбованим рудим волоссям по плечі, золоті сережки, яскрава помада. Одягнена була просто і зі смаком: джинси, блузка та туфлі. На торпеді авто лежали сонцезахисні окуляри. На магніт причіплений смартфон транслював по блутузу музику з мережі. Вона часто перемикала треки. Багато її улюблених вже не транслювалися, оскільки виконавці померли. Їй набридло і вона ввімкнула радіо.

“Як ми вже всі почули - буде гарна сонячна погода. Ви слухаєте радіо Футурай. Не перемикайте!”

Ліс закінчився і по дорозі почали попадатися рекламні блоки. На одній із них була і водій. Вона разом із рідними: батьком, мамою, братом, його дружиною, сином та псом дуже радісні стояли на фоні нового кварталу збудованого зовсім нещодавно. Вони були одними з перших хто там оселився. Ірі, а саме так звати водія, була довподоби ця реклама. Їй подобається її родина, хоч вона вже довгий час жила окремо у місті. Працюючи менеджером в R&D офісі вона хотіла повністю сконцентруватися на кар’єрі і жити близько до роботи. Та й жити разом під одним дахом з батьками та родиною брата вона не хотіла. Занадто багато людей - їй потрібно було більше особистого простору.

Проїхавши житловим кварталом декілька хвилин, вона під’їхала за адресою.

Обабіч дороги стояв будинок. Доглянутий дворик, газон та дитяча гойдалка вказували на те, що тут живе ціла родина. Іра вийшла з припаркованого авто, обійшла його та звернула на мощену доріжку, що вела до ганку. Раптово зупинилася, обернулася до автомобіля, підняла руку з ключем та натиснула блокування - авто подмигнуло. Вона пішла далі, підійшла до будинку, піднялася по декількох сходинках та опинилася перед дверима. Вона підняла руку та направила палець на дзвінок. Проте не встигла натиснути, як двері відчинилися.

- Привіт, бачив у вікно як ти приїхала.

На порозі стояв молодий чоловік за тридцять у джинсах та сорочці у клітинку. На голові була чорна густа борода. Сам він був досить міцної статури.

- Заходь, - він запросив її зайти.

- Що ти, братику?

- Вже м’ясо замаринувалося - зараз будемо робити барбекю.

Брат провів її через зал і кухню до заднього виходу. На задньому дворику вже були всі інші. Її батько, мама, братова дружина та семирічний син.

Відразу вона відчула смачний запах смаженого м’яса, який наклався на доброзичливі вітання родичів. Племінник першим підбіг і обняв тітку. Дружина брата Віктора Олена підійшла, привіталая та поцілувала у щічку. Батьки ж сиділи у плетених кріслах і привіталися з місця. Мама щоправда відхилилася і простягнула руки. Таким чином очікуючи, що її дочка підійде, що влане Іра і зробила. Підійшла, обняла і отримала поцілунок від своєї мами. Та не випускаючи її рук зі своїх відразу запитала:

- Ну як там твоя робота?

- Все добре, я ж вже давно влилася у роботу, мені все подобається.

- Головне щоб колектив був гарний!

Іра всілася у таке ж плетене крісло. Весь вечір вони весело розмовляли, часом щось згадували, але здебільшого говорили про плани.

- До речі, - почала Іра і зробиа паузу щоб дожувати м’ясо. Завтра їду у відрядження.

- На довго? - Уточнив брат.

- Ні, буквально кілька днів.

Вечоріло. Вже родина потроху перебиралася у будинок. Віктор похлопав сина по плечу:

Все чемпіон, пішли до будинку - твоя мама сваритися буде, що ти мерзнеш.

На вулиці лишилася лише Іра та її мама. Мати задоволено дивилася услід сина та внука.

Така гарна у нас родина, надіюся все буде добре.

Звісно буде, по іншому і не буває, - підтримала її Іра.

***

По довгому коридору із прозорими стінами опенспейса йшла Іра. Зашла у відчинені двері одного з кабінетів попрямувала до одного із своїх колег. Той сидів уважно вдивляючись у монітор і щось похапцем набирав на клавіатурі.

- Ваня, скажи, що ми встигнемо?

- Все зробити мабуть не встигнемо.

- Бліін, - Іра поклала руки на стіл і так стоячи опустила голова.

- Та чому ти переживаєш, вже те, що є повністю вистачить для для демо. Нам є що показати клієнту.

Заграв рингтон мобільного Іри. Вона не відразу відповіла на дзвінок, а спочатку вийшла у коридор. Телефонував брат. Вона натиснула зелену кнопку відповіді.

- Алло, привіт, не можу зараз довго говорити...

Її обличчя змінилося. Їй здалося, що земля йде з під ніг. Вона обперлася спиною до стіни і сказала:

- Вже їду в аеропорт.

Всюди дорогу до аеропорту вона була зі страшним кам’яним обличчям. В аеропорту вона купила квитки лише на ранок. Не знала куди себе діти. То сиділа очікувала в одному місці, то переміщалася в інше. То просто ходила туди і назад. За дві години до вильоту заставила себе хоча б попити води.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше