Пролог

Запалив сигару. Тримав її в роті, міцно стиснувши губи. Кинув сірники на журнальний столик. Розвернувся і підійшов до вікна, відтягнув рукою фіранок. Уважно розглянув людей, які швидкоплинно кудись прямували не помічаючи один одного. Йому на мить здалося... Точніше, думки накрили голову: що будуть робити всі ці люди, коли на їх очах застрелити таку ж саму, нічому не цікавлячись особу. Можливо створять вигляд, що нічого не бачили й попрямують далі. А можливо зупиняться на секунду, поглянуть на те, що відбулося і, з незадоволеним обличчям, що їх відірвали, що від них забрали частинку їхнього вільного часу, вони розізляться, бо їх, не запитавши, примусили спостерігали за цим усім. Можливо... Чому люди жорстокі. Чому усім начхати на кожного. Чому вони настільки сильно не довіряють один одному. Чому обманюють навіть себе?!

Закінчив курити сигару. Потушив її в попільничку, яка лежала на підвіконні. Не затягуючи фіранок, попрямував до крісла, яке було вироблено зі шкіри коричневого кольору і знаходилося в правому кутку кімнати. Сів зручно, протягнувши ноги вперед. Ще декілька хвилин дивився у вікно, насолоджуючись чистим небом, а також деревами, на яких хиталися гілки від невеликого вітру.

В кімнаті пролунав дзвін.

Якби не годинник на стіні, який пробив вже шосту годину вечора, то чоловік просидів би так до пізньої ночі.

Не зводив погляду з годинника, надалі роздумував, чому все так відбулося. Чому він не повірив їй з самого початку. Все було б інакше. Вона мала жити. А тепер... Це його помилка. Помилка, яку він вже не в змозі виправити.

Чітко розумів, що його робота не є легкою і до таких моментів він повинен пристосуватися якомога скоріше. Бути начальником поліції важко. А ще важче, коли ти лише очолив нещодавно посаду і тобі потрібно вникнути в усі незавершені статті вбивств і зникнення людей.

Тримаючи чорний блокнот в руці навпроти свого носа, він уважно дивився на обкладинку, погляд відразу кинув на написані слова. Помітив, що деякі зі слів були вимальовані товстим шаром ручки. Прочитав:

”ЩОДЕННИК — МІЙ.”

Розгорнув блокнот іншою рукою. Знову все уважно вивчав в середині. Повільно перегорнув всі сторінки до середини. 

"Почнімо!" - промовив пошепки.