Нотатки з щоденника

1

 

11.03.2019

 

Мій друже!

Я знову звертаюся до тебе за допомогою. Якби ти тільки міг говорити, тоді ти, мабуть, мене осудив або навпаки, допоміг. Ти один, хто знає про моє попереднє скоєння. Лише тобі одному, я знову хочу відкрити ще одну свою таємницю. 

Можливо, я буду повторюватися в написаному. Можливо буду писати схожими словами. Вибач. 

Мені важко. А також мені потрібно, щоб хтось вислухав. Ти можливо і не розумієш, що знову відбулося. Або це мені так здається. В тобі багато чого я писав: свої думки, мрії, майбутні події. Я довірився тобі. А тепер знову хочу, щоб ти зберігав, ще одну мою таємницю.

Цього разу, я не є винним в тому що зробив. Це все батьки. Вони відправили мене туди. А можливо я не правий. Можливо, це моя провина, в скоєному.

 

* * * 

 

Одного вечора, мої батьки відправили мене в магазин. Звісно, я не хотів іти туди та старався відмовитися усілякими способами, але нічого не допомогло. Я навіть навів приклад, що моя сестра може піти туди й купити те, що вони просять, але ні. Сестру вони люблять, а я лише так: піди туди, піди сюди. Надоїло!

Можливо тобі здасться тепер, що я ненавиджу сестру. Це не так. Але в деяких моментах, я не розумію, чому вони віддають більше турботи в її сторону. Так, мені важко думати про те, що батьки сильніше люблять Яну. Мабуть, з усіма так стається. Що першу дитину батьки перестають любити після народження другої. 

Як мені хотілося кричати, що робити так не можна. Потрібно приділяти увагу кожній дитині, любити однаково. Важко відчувати такі страждання в середині.

Можливо тому, я виріс таким: дивним, закритим в собі, невпевненим у свої кроках у доросле життя. Це їхня провина. В цьому винні лише мої батьки.

Звісно у мене не було вибору, а також можливості, щоб відмовитися і не іти в магазин. А якби я і хотів це зробити, то батько спершу поглянув би на мене зловісним поглядом натякаючи, що він хазяїн в домі, що я маю робити те, що він каже. Мені було цікаво, якщо я все-таки відмовився робити те, що вони хотіли, що відбулося б тоді. Можливо батько почав би кричати, або знайде в собі сили вдарити мене. Можливо. Ніколи не хотів випробовувати його витримку.

Переодягнувшись, я попрямував в центр міста. 

Не маючи настрою, мені хотілося скоїти дещо, що допомогло б мені заспокоїтись. Але, що?!

Ось, я стою вже в середині магазину. Заглядаючи в телефон, шукаю на полицях потрібний мені товар, який мама написала купити та відправила мені фотографією. 

На черзі для покупки була кава, яку ми завжди з ранку пили, тому її завжди не вистачало і я прийняв рішення купити більше. Увійшов в прохід, де знаходилася кава, я приємно здивувався. На іншому кінці проходу стояла дівчина. 

Невисока на зріст. Волоси темно-коричневого кольору. Стрижка каре. Струнка фігура. Гарно підтягнуті ноги. Коротка спідниця чорного кольору і світло-коричнева з кремовим відтінком кофтинка, яка гарно підкреслювала її не сильно широкі плечі.

Це все, що спершу мені вдалося побачити. 

Я стояв, мабуть, довго. Навіть забув, що мав купити. Вона не бачила мене і чимось я радів, бо міг уважно розглядати її й насолоджуватися. Але довго моя радість не тривала. Вона обернулася усім тілом в мою сторону, тримаючи в правій руці кошик для покупок. Спершу мені хотілося відвести погляд і створити вигляд, що я обираю товар на полицях, але тіло не встигло за моїми думка, бо я і надалі продовжував стояти й дивитися на неї. 

Тепер я мав змогу роздивитися її з іншої сторони. Вона дуже гарна, а саме: маленьке, округленої форми обличчя, з маленьким носиком і зеленими, як смарагд, очима.

 Її погляд зачаровував. Що і відбулося, в той момент зі мною, бо я не міг відвернутися в іншу сторону. Мабуть, у мене була відкрита щелепа і дотепний вираз на обличчі. Коли вона побачила мене, то відразу почала усміхатися. Їй не варто було робити цього. Посмішка була настільки щира і ніжна. 

У мене створилося відчуття, що я дізнався, що значить кохання з першого погляду.

Не знаю, чому, але вона підійшла до мене ближче. На відстані витягнутої руки, я знову побачив її красиві очі. В голові з'явилося мільйони думок, що робити, що казати, як поводитися, але всі думки так і залишилися в голові

 Коли вона першою заговорила до мене, я мовчав. Мовчав немов мою горлянку перерізали, а кров застигла в легенях, бо дихання вмить зупинилося. Лише серце швидким темпом стукотіло.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше