Прояснення ситуації

..... Вона була шокована, весь цей час вона вчилась та дружила з вампіром.

-То це він? - запитала подруга.

Після цих слів мені важко було відповісти та через кілька хвилин я відповіла:

-Можливо, я не впевнена.......- і раптом я згадала- він на день народження подарував мені песика про якого я мріяла з дитинства, про це знали лише рідні, я гадала,можливо він вгадав з подарунком, а на коробці були сліди червоної речовини і мабуть, крові, коли я спитала у нього що це він нервово та невпевнено відповів вишневий сік.

Після цих слів я не стримувала сліз, я не могла повірити, що це він, але перш ніж робити висновки необхідно у всьому розібратися і віддати у поліцію цю  коробку, можливо, вони з'ясують чи це кров, чи ні. Я попросила про цю послугу Ані і вона з радістю, що може хоч чимось допомогти, погодилась. 

Пройшов іще тиждень. Я потроху відходила від думки, що батьків  немає поруч, але було і досі важко. Інколи я допомагаю бабусі. Збираюся з наступного тижня до школи зустрінуся з друзями трохи відімкну від цих думок та відновлю навчання. Це складно, але Гарчик та Ані мене завжди підтримують.

Ось і останній день свободи від навчання, я вирішила вийти на подвір'я подихати свіжим повітрям вперше за ці два з половиною тижні. До мене підійшов Майкл я не знала що сказати. Ми деякий час просто мовчали, не знаючи, як почати розмову, але він знайшов слова і порушив цю тишу: 

-Привіт, чудово виглядаєш, мені дуже прикро, що ти все це пережила. Співчуваю.

-Так дякую.

Після цих слів, я не змогла стримати свої емоції, я знову зловила себе на думці що їх більше немає. Майкл підійшов до мене і обійняв, щоб я відчула його підтримку. У нього це вийшло. Я трішки заспокоїлась, а він продовжив:

-Пробач, я не хотів. Пробач - майже пошепки повторив він.

-Нічого. Це я винна.

Він не розумів, про що я.

-Я не розповідала тобі, та ти повинен знати, чому я переїхала сюди......

І я розповіла йому все.

-Не картай себе. Твоєї вини у цьому немає.

-Ні , якби я не пішла у той вечір з друзями в клуб, вони б не вигнали мене і не їхали сюди на мій день народження, до якого не доїхали кілька метрів - зі сльозами на очах розповіла я.

-Все буде добре - відповів перевертень і прижав мене до себе.

Вперше помітила його таким дбайливим та добрим. Я подивилася у його очі і відчула його тепло, якого мені так бракує, бо його давали мені мої батьки.