Нове життя,або як потрапити до пекла

Це,тільки початок!!!

Тіки я ступила на поріг моєї нової школи як сразу на мене налетів якийсь придурок,а хотя нє придурки.Один похожий на кабанчика,а другий на чиполіно.

—Дивіться куди притесссссь.-останнє слово ,я прошипіла як змія.Кстаті,прикольно,вийшло.

—Оййй, нічого не сталось.Жива,здорова,такшо претензій нема.-промямлив чиполіно і пішов далі,ну і кабанчик з ним.

Аби я тіки знала,що ці два бобіки стануть моїми однокласниками,мабуть,уже б летіла з моста,а може й нє,все-таки життя я своє обожаю.
Трошки постоявши коло входу,я вирішила,що пора.Ну і пішла.Походила по будівлі,пошукала клас і шо ви думаєте ,не найшла.Змирилась зі своєю судьбою і вирішила сісти,сижу,мабуть,годину або дві.Думаю, подивлюсь на часи ,може вже додому пора.Дивлюсьі знову думаю,може мені щось вчора в колу підмішали,бо не може замість двох часов(як я думала) пройти дві хвилини(як показували часи).Нє ну це просто треш.

 

Покрутивши головою в пошуку нормальних часів(нє ну а вдруг з моїми щось не так) я наткнулась на знакому мордашку.


 

—Оппаа,какіє люді в галєвудє-Боже,як мене бісе манера спілкування цього двоюшника.Так.Стоп.А,шо він тут забув.

—Ну,хай,Довгальчик.Як справи?Ти випадкаво дороги до школи не перепутав.Бо наскільки я знаю тут вчаться люди з високим айк‘ю,а по тобі воно не видно.

—Те саме і про тебе б сказав,Курка-пробекала ця гнида.Бліннн,ну коли вони забудуть цю довбану кличку.

—Чуєш,ти блоха не доро...-не встигла я доказать,як з сусіднього класу вийшла тітка з білими волосами.

—Ану роти позакривали,і марш в свій клас.Доречі ви,що нові,а ну прізвища мигом мені сказали.-сказала вона таким голосом ніби миїй хату спалили.—Куряча!

—Довгаль!

Сказали ми в один голос.
 

—Аааааа,це ви.А я тіки думала де вас носе.Ну заходьте в клас,я тепер ваша нова вчителька.-сказала Віторія Юріївна веселим голосом,ніби то не вона на нас тікишо орала.

Ми з зітханням,зайшли клас.І сразу як ми переступили поріг класу,всі затихли.Хааа,видно думають,що вчителька їм за те,що вони оруть батьків повизива.А батьки то під класом стоять і в смарти лупляться,а ще кажуть,що молоде покоління якесь не таке,самі вони не такі.

—Так ,сідайте за останню парту-нагадала про себе вчителька.
А парта то одна.Так ,стоп,я з ним не сяду.Хоч убийте.

—Ви,ще довго будете як стовпи стояти-уже оре класна керівничка.

Я вже не вірю в диво,коли воно стається.

—Можна я вийду-з-за парти встає дівчина схожа на..... не пойму на кого.Лєра,вроді.і тіки вона встає,я лечу на її місто.Нє ну ,а шо,наші предки боролися за їжу,а я буду боротися за місто.

Коли я сіла за парту,вчителька на мене подивилася як на розуму-лишену.

Потім вона щось розповіда,ну а я як завжди нічого не слухала.Я навіть не помітила як вона вийшла.

І всі як таракани порозбігалися по класу.Ну і я з ними за компанію.Треба ж вивчити нових однокласників.

Першим хто кинувся мені в очі це хлопець схожий на мавпу.Нє ну в нього такі прикольні вуха,так і хочеться за них подьоргать.Треба,запитать у когось як цього бобіка звати.Опа ,а он і Настя в неї і запитаю.

—Хелов,Настік,як справи?-запитую я ,ну і користуюсь методом мого брата,якщо хочеш щось у когось дізнатися,то заходь з далеку.

—Нормально-відповідає ,так ніби робить мені якусь послугу,ну нічого потерпіти можна.-А ти як поживаєш?-ха,щей робить вигляд,що їй цікаво.Ну ладно так вже й бути,включусь і я в цю гру.

—Непогано-ну ладно,хватить балаканини треба переходити до дій-Чуєш,а ти не знаєш,як звуть того пацика-тикнула пальцем в зацікавлену персону.

—А,то Гусь-каже моя однокласниця,розглядуючи свій манікюр.

Шоооооо,як-як,гусь.От умора,кому не скажу не повірять.Бліннн оце фантазія у його батьків,дитину назвати,Гусьом.Вони мабуть гусям поклоняються,як індуси коровам.Ой,Боже,аби тут нікого не було б,я уже б на полу каталась від сміху.

—Що,прям так і звати гусь-на всякий випадок перепитую,я.

—Нє,звать його Даня,а Гусь то кличка.

Нє ну Настя прям,мастєр обломів.Тіки я обрадувалась,що буде ржать над кимось і тут пинок під зад.

—Яснінькооо-притягую,я-Ну ладно,ще збалакаємсь.

Ну і пішла далі.

Такс кого я тут,ще не знаю.Оппа,а от і ще один цікавий експонат.

Дівчинка,чиє я місто окупувала.Треба йти як треба ізучити.

Ну і пішла до неї.

—Всім првєтік-помахала я рукой трьом дівчатам і дівчині яка мене найбільш зацікавила.-Мене Аня звать,а вас?

—Лєра.-відповіла,зацікавлена мною особа.

—Саша.

—Саша.

—Каріна.

—Прикольно,Лєр,а ти не могла б мене з деякими людьми,познайомити,а то своїх просити,то як з гуся вода.

—Ладнінько-сказала вона.Так Лєрчик когось мені нагадує,от тіки когооо....Точно згадала,вона як мій кіт.Ну не прям,як кіт.А просто голоса пожожі.Той коли їсти хоче,похожим голосом нявка.

—Он бач хлопця у  білій рубашкі-пробубніла вона-,то Сукач...

Ага канєшно,так я і поняла де той Сукач,бо тут він тіки один із усіх тринадцяти білих рубашок прийшов у білій.Таккк,ладно нада буде краще сама буду підходити і запитувать як кого звать.

—Лєр,розкажи про себе-швидше перевожу тему.

—Ну я....-не встигла вона нічого сказати як я почула гул голосів.

—Довгаль!Довгаль!Довгаль!-орали всі.

—Ден,ти знімаєш-запитує цей ненормальний,стоячи,на підвіконнику.

Стоп!!!!Шо,блін на підвіконнику.Нє,якщо ви до цьго думали,що в цієї людини є щось у голові,то дуже помилялись.

—І так один,два,три-вбився у мої думки голос Горьового.

І Довгаль,вивалився.Не вистрибнув,а саме вивалився.Господи....

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше