Розділ 1.

Історія створена виключно заради розваги та не ставить на меті навчити вас чомусь доброму. Доброго у казці мало, повчального - ще менше. Тож якщо ви бажаєте історію про Діда Мороза, відьму та родовід Мороза Морозовича - насолоджуйтесь. 
Щороку у ніч, коли новий рік змінює попередній, у наші будинки проникає він.. товстун у червоному халаті. Але що стоїть за цим розкішним образом?

– Адріана Кіндратіївна, притисніться до лівого узбіччя і заглушіть транспортний засіб! - старий патрульний кричав так, що вуха закладало, але я не можу зупинитись! Просто не можу! Що ж я пороблю, якщо уже і на Велесову ніч запізнилась і навіть проспала щорічний шабаш! Потрібно поживитись силами, а зробити це можна лише на одному місці! От туди і лечу на всіх порах, порушуючи усі можливі правила повітряного руху.

– Адріана-Варфоломія Кіндратіївна Авдоськіна, притисніться до лівого узбіччя, інакше ми вимушені будемо заблокувати ваш транспортний засіб! - пролунало геть близько. Ну ні, хлопці, ви мене так просто не зупините. Але за кілька секунд погоні мій зачарований пилосос зупиняється, а продовжую летіти за інерцією. Дідько! Відчуваю, як падаю. Падаю з висоти пташиного польоту.. і заплющивши очі, опиняюсь просто над кукурудзяним полем, куди й падаю, не встигнувши викрикнути жодного рятівного закляття. Чую як згори проноситься два патрульних на модних у цьому році аероподушках. А мій горезвісний пилососик, плететься за ними. Ну все, черговий транспортний засіб заарештовано. Уже 29, між іншим, за цей рік. Лежачи між стеблами зрубаної кукурудзи, думаю як жити далі. Ще один штраф. Мене уже точно позбавили відьомської ліцензії. По-перше, пропустила Велесову ніч, бо загуляла у барі для смертних. По-друге, пропустила шабаш, бо напилась з водяними, що запросили на сватання молодшої дочки володаря місцевого озера. По-третє, знову порушила правила повітряного руху.. 29 раз за цей місяць. Намагаюсь приєднатись до духовної мережі роду, але у вухах противно пищить. Ясно, бабці вже донесли. Ну і жлоби ж вони! Подумаєш, трішки швидкість перевищила, подумаєш, ледь не врізалась у кукурудзник з туристами. Подумаєш, обматюкала патрульного. Подумаєш.. висипала на патрульних повний мішок пилу з пилососа, ну а де мені було його витріпувати? В нас повітря брудне, от і назбиралось!

– Щоб додому не сміла повертатись! Ти вигнана з роду! Ганьба! - прилітає просто у голову голос бабці, головного матріарха роду. Нічого.. ще ви в мене поплачете. Я - єдина онучка! Єдина спадкоємиця дару! Добре, що ініціацію пройшла у травні, то хоч дару не позбавлять, а все інше - дурня!

– Хочете щоб я зникла? Ну то я зникну! Тааак, - стала посеред поля, намагаючись зрозуміти де я знаходжусь, - Якщо я летіла близько 7 годин, зупинилась лише двічі, щоб перекусити у Житомирі та Білій церкві, то зараз я.. у Полтавській області! Точно! Пролетіла троха я Лису гору. Ну нічого, жити можна. Що тут в нас? Гоголь, Наталка-Полтавка, Ян Вермер, а ні той тут точно завий, це я сережки хотіла як в його дівки! Так. Ну Полтава то Полтава. Зустрічай мене, Полтаво, тепер я житиму тут!

Розправивши плечі, вирушила на пошуки села. Де село, там покинуті хати. Де покинуті хати, там і жити можна. Мороку в очі напущу, всі думатимуть що місцева, а хату мені і домові приберуть, чортів попрошу подвір'я прибрати, зловлю вовкулаку дорогою, чула їх тут водиться багато, посаджу на ланцюг - буде мене стерегти, кілька мавок попрошу мені одягу напрясти та й заживу собі. А якщо місцеві вже мають відьму - то нашлю на неї злидні і чугайстера, хай начувається! Я тут буду правити.