Розділ 2.

Жила наша Адріаночка і горя не знала. 5 років прожила у селі і ще стільки б прожила. Але у долі інші плани.

30 грудня. Село десь далеко під Полтавою.

– Так, Толік, я сказала ніякого барана! - я відчитувала свого вовкулаку, що стояв попереду на двох задніх лапах та тримав у зубах барана. Ну от на біса він знову його вкрав з сараю сусідки? Зараз же принесе нечиста цю навіжену і знову почне відчитувати що це вже 17 баран за тиждень.

– Р-рав!

– І не равкай мені тут! Плюнь каку! Я тобі що мало їсти даю?

– Інстиииинкти, – поскавулів Толік, обережно випустивши тварину, що от-от помре. Чи то від страху, чи від того що Толік надто міцно стиснув пащу.

– Я тобі твої інстинкти зараз швидко приберу! Завтра на кастрацію повезу, якщо не припиниш тягати з сусідських сараїв худобу! А тепер відніс туди, звідки взяв! І мавку поклич, хай полікує!

Прослідкувавши щоб мій домашній звір обережно взяв у лапи барана та поніс у потрібному напрямку, повернулась до будинку. Так-так. Завтра Новий рік. Нове щастя. От щойно поселилась сюди - щастя так і поперло! То Тамара зайде - чоловіка від оковитої відвадити, то Іван прийде щоб худобу знайшла, бо він заснув і корови повтікали, то водяні не можуть поділити нового водосховища. Тааак, це тобі не місто. Але хоч приховувати ні від кого не потрібно хто я така.

– Ядвига, душенька моя, коли тебе чекати? Будемо порчу наводити на Івана, бо вже дістав своїми залицяннями? – набравши номер подруги, чекала що стара карга от-от прийде.

– Не вийде сьогодні, до мене чорт у гості прийшов. Сама розумієш - мужчина видний, а я жінка самотня, - єхидний голосок у слухавці мене роздратував більше від Івана, що уже з самого ранку колядувати прийшов. Яка коляда, хлопче? Ти – пастух, а я – відьма. Не може у нас нічого наколядуватися!

– Чорт з тобою, Яга..

– Зі мною, – задоволено відізвалася стара і поклала слухавку. А я сіла на лавку та задумалась. Може до рідних зганяти? Що як бабця уже відійшла? 5 років минуло! Мала відійти.. або відійти від образи, або в інші світи. Тут же навіть немає з ким святкувати – баба Яга з чортом буде, мавки зібрались усю ніч танцювати і котів лікувати, водяні під льодом застрягли та утоплеників чекають, чугайстер і той знайшов собі когось Та ще й не місцевих, знайшов якусь Магуру, кажуть доньку самого Перуна. Я то чула що дівка видна, але вона по воїнах більше, а який з Чугайстера воїн? Той лише зі мною воює, але й те лише до 3 чарки, далі вже дружить. Еххх, ну і життя настало. Молода, сильна, гарна відьма, а тут пропадаю. Зачахаю!

– Та щоб тебе чорти роздерли! - чую крик з даху і як щось гучно туди падає. Це щось новеньке. До мене звісно заходжували мужчинки, але щоб аж так? Щоб буквально на голову падали? Вибігаю з будинку і бачу як з даху скочується старий, жирний дід у червоному… халаті?

– Дідо, вам там може швидку викликати?

– Яку швидку? Викликай одразу ритуальне бюро! Мені кінець!

– Не те слово, старий! Знав би до кого впав. Ти якими вітрами до нас? - старий гучно падає на землю, їй-богу, як мішок з картоплею і все ще крехтить.

– Онучка, зараз така! Втекла, а мене зачарувала і відправила по світу!

– Нічого не ясно, але дуже цікаво. Ну.. попутного тобі вітру! Давай, дуй звідси, поки Толіка не покликала, той тебе швидко зжере, – уже розвернулась щоб зайти у будинок, як старий знову подав голос.

– Та що ж ти Варфоломія така злюща?

– Не називай мене так! Я Адріана!

– Ага. Це ти зараз Адріана, а родове імʼя у тебе Варфоломія. Погано ти себе поводила цього року, не принесу подарунку тобі.

– Чекай-чекай, то ти і є той старий гівнюк, що приносив мені різку щороку? - дід встає, поправляючи сиву бороду і тугіше завʼязує халат, киваючи.

– Я, Мороз Морозович. То як, пустиш погрітись? – ох пущу, діду! Заразом і дізнаюсь якого біса всі отримували цукерки, а я різки!

– Закохалась, придурошна. І каже «Заміж піду» вже 700 років працюю, маю право, навіть у відпустці жодного разу не була! А я їй кажу, а як же сінозаготівля для коней? А як же стайні конячі чистити? А те що ми весь рік лозу ламаємо для неслухів? Хто робитиме це все? А вона розлютилась і як був, просто у халаті та капцях, зашпульнула мене кудись, сказала котись до самого біса. І от я тут. Опинився у тебе.

– Тааак, моя слава попереду мене біжить, я бачу, – вислухавши історію Мороза Морозовича, долила йому ще кави і знову підперла щоку рукою, – Ну куди тебе там спровадити? Можу Толіка дати супроводити, щоб онучку твою на розум наставити.

– Не вийде. Вона вже повіялась до свого судженого! Через інтернет познайомились, ти уявляєш? Вона його в житті не бачила! Якийсь арабський шейх, задурив голову тим що сіно в нього заготовлювати не треба і на пляжі можна полежати, а вона і рада вірити, вуха розвісила і погналась!

– А вона там теє.. ну не розтане?

– Хто? Сніжана моя? Та що їй буде! Вона ж не зі снігу! Жива людина, вже 3 онучка за моє життя, всі до того заміж вийшли і живуть щасливо!