1

Залізнична станція пустувала, немов остання сигарета, котра постійно перекидалася із сторони в сторону, розтрушуючи тютюн по кишені. Зелений ліхтар припрошував блакитну електричку та вона згубилася між ржавими рейками і рідкими кленами. Щоб хоч якось себе розважити почав читати оголошення. Вони заполонили всі стовпи та щілини, куди б тільки могла зазирнути людина. Хтось пропонував купити свиню, піаніно, продати золотаві часи залізної епохи, тоді як інші дарували швидкі гроші, точніше супер екстра долари, котрі долетять до гаманця раніше, ніж сонячне проміння доторкнеться екватора Венери.

Нарешті, дістав останню сигарету, щоб впевнитися у своїй нікчемності. З думками про купівлю свині та як мешкатимемо з нею в квартирі, зробив затяжку диму та майже викинув недопалок між шпалами. Як раптом згадав лекції від колишньої та її спраглі до чистоти очі із сірим відтінком. Ще в школі Настю контузило екологічно-фугасною міною. Все розпочалося із збору вживаних батарейок, а потім переросло у прибирання пляжів від людського лайна. Там-то ми й познайомилися… між купами щастя.

На початку осені, забивши на роботу, з другом вирушили до Дніпра. Висушивши декілька пляшок пива, у мене в голові народилась чудова суперечка : хто перший зіб’є камінцем чайку і що за це буде переможцю. Андрюха не вірив, тоді як я налаштував себе на суп із дичини.

Пухкенька Настя чи колишня, як вам зручно, побачивши дивну картину, наблизилась до нас. Андрюха відразу угледів зелену футболку із пафосним надписом : «Геть руки від яєчок» та малюнком сексуальної курки, мовив :

– Ромця, я йду сцяти, а ти розбирайся.

А я, не в змозі вимовити й слова від розмірів її душі, двадцять хвилин слухав монолог про необхідність рятування дельфінів від пластикових стаканчиків. Мені було чим гордитися, адже ще зі школи всі напої пив із горла та дівчину мій аргумент не вразив. Вона перейшла до розповідей про те, як пакетики захоплять світ і раптом я потрапив у пастку, адже щодня грішив у АТБ, Сільпо та Делікаті.

Її слова перебив Андрюха.

– Ти не повіриш, але я влучив. У самісіньке крило! Вона впала на пісок і почала бігти, а я за нею і раптом та сучка злетіла…

Настя дивно поглянула на мене, а потім на друга. Я вже хотів дати Андрюхі «п’ятюню» – снайпер же – та передумав. Натомість, уткнув те, чого від себе не очікував.

– Що ти верзеш? – із посмішкою перепитав у друга.

– Ну, чайку! ЧАЙКА.

– Альбатрос, тобі на «С».

– Що? Який альбатрос?

– Такий птах, як чайка, тільки більший. Думай, друже, на літеру «С» безліч птахів.

Дівчина посміхнулася, а я продовжував.

– Андрюха-Андрюха, після пива ти не придатний до інтелектуальних ігор, а ще кричав : «давай на пляж шахи візьмемо»…

Після цих слів друг зрозумів у чому річ і підіграв мені.

– Гра –  це добре, а мені ще проект шкрябати.

Подавши на прощання руку, як шляхетна панянка, він вирушив до квартири, а я розумів, що вдома мене чекає серйозна розмова із насмішками та кепкуванням.

– То що ти розповідала про поліетилен?

– Професійним орнітологам варто користуватися паперовими  пакетиками, а банани із магазину носити в руках.

Хто повинен користуватися папером –  так і не зрозумів, але з кожною хвилиною Настя мені ставала привабливішою і відпускати її не хотілося.

– Тобі допомогти прибрати пляж?

– В мене немає для тебе рукавичок.

– А вони і не потрібні.

Виявилося, що дівчина зранку встигла назбирати сім мішечків сміття, а за годину ми подвоїли це число і завершили прибирання. Сьогодні Насті мали б допомагати знайомі, але чомусь ніхто не прийшов. У кожного своя причина. Взагалі дівчина прибирала не випадково, два місяці назад вона виграла грант на очищення студентського пляжу і встановлення роздягальнь, шезлонгів та трав’яних парасоль. З будівництвом проблем не було, тоді як з прибиранням виникла катастрофа.

На очистці пляжу історія не завершилася, а тільки розпочалася. Спочатку допомагав Насті у її проекті, а потім наважився запросити на каву з круасанами та виявилося, що дівчина любитель хріновухи з медом, що й допомогло мені краще пізнати її.

***

На станцію прибула електричка і найсолодші спомини про Настю залишилися на пероні між оголошеннями та опалим листям. У вагоні спало декілька чоловіків і весело гомоніли дві студентки. Перевіривши соціальні мережі, дістав із роздутого рюкзака потертий томик Гете із моїми замальовками усміхненого диявола. Та літери втікали від очей, вони відмовлялися утворювати слова і речення. Читання, якщо цей процес і можна так назвати, перетворився на страждання. Мене роз’їдав із середини спомин про останню зустріч із моєю еко-принцесою.

***

Все відбулося не більше двох тижнів тому. Я мав чудову новину та з нетерпінням чекав, коли розповім про неї Насті. По телефону тріпатися не хотілося, тим паче вже кілька днів не бачив сірих очей. Тому запросив рибку поїсти рибки у японській ресторації, навіть, розщедрився на пучок свіжих троянд.

Настя також натякнула у месенджері, що має цікаву новину і рада зі мною зустрітися.