- 3 -

Погляд очей, марність думок,

Холод ночей, гіркий урок...

Ти одинокая навіть у снах,

Досить!

Серед вітрів зовсім одна,

Страх почуттів - в серці зима,

Юна краса, де ж твоє щастя носить?

POV Павло

Вона погодилась. Моя дівчинка була зі мною.

Я ще не знаю, надовго це чи ні, але навчився цінувати кожну мить, проведену з нею. Сьогодні ще раз переконався у тому, що не можу дозволити їй знову піти. Вона, мабуть, ще досі недосвідчена та наївна, якщо думає, що я нічого не знав про її приїзд.

Навіть скажу більше: це я вмовив Вовчика надіслати їй офіційне запрошення. Чому ж сам не запросив?

Горда натура нашіптувала не кланятись перед дівчатами, а ще було цікаво, чи наважиться вона прийти отак. Коли оточення їй не знайоме і її майже ніхто не чекає...

Укотре здивувала. Зізнаюсь, ця фурія повільно зносить мій дах із його законного місця. Я замилувався її ходою, вирізом на сукні, майже ідеальною зачіскою, і так хотів притиснути її до себе і вкрадливо поцілувати. Щоб вона була лише моєю...

Я не хотів завдавати їй болю, справді. Але мушу відмітити, що Руслана належне навчилась відштовхувати чоловіків, які її зраджують. Подорослішала. У той момент, коли вона захотіла зарядити мені в фізіономію, я теж прагнув відшмагати себе. Бо, повірте, знав, що у неї на серці...

Та тут одна поправочка: я був з нею чесним і не зробив нічого, через що вона могла в мені сумніватись. Просто ця довбана випадковість... Чому Юлія вирішила діяти саме в цю мить, коли збирався зізнатись своїй сніжинці?

І я ж знав, що секретарка захоплюється мною, і можливо, навіть раніше у нас могло б щось вийти, та не зараз. Не тоді, коли я пізнав Руслану. Не тоді, коли вихором увірвався в її зранене серце, і її особистість посіла всі мої думки. Не тоді, коли зрозумів, що дружби нам буде замало...

Хоча, до чого тут випадковість?

Якби не шалений збіг обставин, я б ніколи не зустрів її. Тож мабуть, маю ще подякувати тій дівчинці з Інтернету, що тоді змусила мене підняти дупу з дивана і вирватись у Озерне.

Я думав по-різному. Можливо, ми з Ланою і були б знайомі, можливо, все склалося б так, що дівчина моєї мрії працювала б на Вовочку, і ми були б колегами, та чи звернув би я тоді на неї увагу?

Хочу, аби вона дала мені шанс. І здається, вона це й робила, примостившись біля мене на задньому сидінні таксі, і дарувала вкрадливі поцілунки. Поруч із нею я виглядав щасливим. Її ніжні доторки, тремтливі вуста, її поведінка зумовлювали в мені шквал емоцій, які явно не носили дружнього характеру. От тільки я це зрозумів трохи запізно.

Не знаю, коли саме в мені щось поламалось, і ми перейшли цю межу дружби, та я все приструнював свої бажання. Боявся, що вона може не зрозуміти, і тому відпустив її додому після завершення проекту. Та сьогодні я побачив її почуття. Якби вона не кохала, то не втекла б посеред вечірки через те, що я пішов танцювати з іншою. Навряд ми б говорили про щось іще, окрім роботи.

Здогадуюсь, що дівчинка чекала промовистих слів та бурхливих зізнань, та я от просто не можу підібрати їх, аби описати весь той спектр радості та задоволення, яке здатен подарувати лиш один її грайливий погляд.

Я не романтик, і звик висловлювати все діями. Я можу забезпечити її усім, чого лиш забажає, бути поряд у скрутну хвилину, вирішувати з нею дорослі питання, але щоб вона була тут, зі мною.

Серйозні відносини - вони від того і серйозні, що ними не розкидаються просто так.

Власне, ми зараз і постарались щось спробувати. Я привіз Руслану до особняку, який залишив мені батько. Не планував використовувати його і проводити там час, якби недолугі кур'єри не переплутали адресу із доставкою ялинки.

Я був невдоволений, адже заприсягся собі ще тоді, у чотирнадцять, що не переступлю поріг цього дому, адже ці стіни, новенький декор та затишний стиль нагадували мені батька. Ні, цей чоловік не жив тут ні одного дня, просто наскільки я знав, купив цей велетенський простір для мене. Не для свого улюбленого сина (здогадуюсь, що таким я ніколи не був), а для спадкоємця імперії. Що ж, не виправдав я його сподівання...

Та я добряче подумав. Який сенс знову перевозити новорічну красуню назад, до моєї скромної "берлоги"? Дерево так би й зосталось лежати тут у спакованому вигляді, і я б доправив своє, відсвяткувавши цей Новий рік на корпоративі, та... Все змінила моя Руслана.

Я запропонував їй провести цю новорічну ніч разом, і саме зараз, коли я повернувся із супермаркету, вона прикрашала ялинку. Ми мовчали... Ні, ну тобто як - говорили, звісно, але про наші почуття мови поки не було. Я хотів відтягнути цей момент, бо знову не був упевнений.

Довелось переключитись на організацію нашого відпочинку. До приходу дві тисячі двадцять першого залишалось менш як три години, і якщо якась жіночка почне мені стверджувати, що за цей час підготуватись до будь-якого свята абсолютно нереально, то я готовий заперечити.

За цей час можна (перераховую на пальцях): розпалити камін, привести в порядок вітальну залу, перевірити налаштування Інтернету і навіть скачати парочку тематичних фільмів для перегляду, знайти в коморі коробку з ялинковими прикрасами і закупитись, оминаючи кілометрові черги... Здається, я всюди вспів.

Залишив на столі випивку, продукти, на які вдалось надибати серед напівпустих полиць магазину і невеличку ємкість з олів'є (куди ж без нього?). Руслана заперечувала, все рвалась до плити, прагнучи зготувати мені щось своїми руками, та я наполіг на своєму. 

Ще встигне дівчинка догодити мені на кухні, а зараз хочеться просто посидіти, помріяти поруч із коханою. Все ж я ще встиг допомогти їй із прикрашанням - саме мені випала честь розвісити світлові гірлянди та почепити на верхівку гірлянди ромбовидну сліпучу іграшку.