Розділ 7

–   7   –

Утративши надію приманити господаря голосним свистом, чайник засопів ображено і став нервово шарпати накривку. Це торохкотіння і бадьоре повідомлення, що другу серію «Іронії долі» можна подивитися після блоку останніх новин, висмикнули Стаха з корчми просто в малолітражну, радянської побудови, квартиру. Провівши долонею по обличчі, чоловік стер з-перед очей картини минулого і почалапав на кухню…

Ковток гарячої кави остаточно повернув його в сьогодення, але радощів від подібного переміщення Стах не відчув. Навпаки, в цих декораціях, на нього чигало усвідомлення поразки, якої він досі уникав, за методою страуса, ховаючись з головою у творчість. Підтримуючи душевний спокій магічним закляттям: «З наступного місяця усе зміниться на краще! А якщо дотягнемо до Нового року, то взагалі все стане просто чудово!»

Що ж, січень не забарився, а ситуація з матеріальним становищем вперлася в глуху стіну. Запаси книг з власної бібліотеки, якими він приторговував останні місяці, вичерпалися, – а роботою навіть не пахло. І це – після років безбідного життя.

Пам’ятаючи кращі часи, Оленка все ще якось мирилася з його безпорадністю, але як пояснити дітям, що у татка немає грошей навіть на морозиво? Якщо, не так давно, кожна їхня забаганка неодмінно виконувалася. Треба було лиш гарно поводитися і зуміти попросити під настрій.

Стах одним ковтком допив каву і втупився у денце, за звичкою розглядаючи візерунок, утворений гущею. Ось як би вдалося продати сценарій… Стах навіть замружився від яскравої перспективи. Бо йшлося більше, ніж про гроші. Він нарешті міг би впевнено розправити плечі і з почуттям гідності, подивитися у вічі всім, хто насміхається з його писанини. Так, це могло б стати порятунком. Але, щоб мрії втілилися у життя, треба докласти неабияких зусиль. І до того ж, не гаючи часу.

Стах запарив собі п’яте за сьогодні горня кави і спробував придати думкам мажорного звучання. Все ж, саме в ці години Старий рік завершував останній обхід планети, готуючи до підпису Акт прийому-передачі ввіреного йому на відповідальне збереження земного майна.

А свято вимагало ялинки, прикрас, музики і – вина… Хоча, якщо добре подумати, то звеселяючими напоями можна знехтувати. Не набиратися ж самотужки, цокаючись з президентом або – ведучими телешоу. Тим більше, що Стах не належав до адептів Бахуса… Музика лилася, навіть надмірно, з телевізора, а от що до ялинки – вартувало замислитися.

На трюмо, в коридорі лежала єдина десятка, яку виклала, перш ніж зачинити за собою двері, Оленка, супроводжуючи цей жест багатозначною примовкою.

– Якщо припече…

І хто знає, на що вона хотіла натякнути цією загадковою фразою? Чоловікам годі й намагатися збагнути спосіб мислення жінки. Адже в своїх вчинках вони здебільшого керуються не розумом, а інтуїцією. Завдяки чому узурпували собі право – завжди залишатися непогрішимими. Ну, а якщо сталося інакше, то це чоловіки невірно трактували їхні слова.

Рішення змотатися за ялинкою прийшло раптово, але настільки переконливо, що Стах не вагаючись почав одягатися. З одного боку ще зовсім не пізно, а з іншого – продавці уже поспішають додому і, щоб позбутися товару, можуть скинути ціну до мінімуму. В решті, принаймні на букет з ялинкових гілок, має вистачити. Прикраси – є. Тож, коли сім’я повернеться, їх і вдома чекатиме продовження свята.

Ринок «Галицький», коли Стах дістався туди, ще сяяв яскравими вогнями, але кожен порух годинникових стрілок на башті ратуші, змітав з його площі людей цілими пригорщами.

Погляд молодого верховинця, що тупцяв біля чудової ялинки і безперервно поглядав на електронне табло над крамницею навпроти, що невблаганно відраховувало останні години минулого, був сповнений такої безнадійної туги, що Стах мимоволі спинився поруч.

– Беріть, пане, – аж скинувся той, углядівши в запізнілому покупцеві рятівну соломинку. – Для себе й то кращої не здибав би.

– Певно, дорого хочеш, за таку красуню, – зітхнув Стах, погладжуючи в кишені єдину купюру.

– Хотіти не шкодить, – похмуро пожартував юнак. – Але жадібність, як відомо, до добра не веде… З самісінького ранку стовбичу, а всі цмокають губами і йдуть далі. Уже й скидати пробував, однаково не купують. Замерз, як цуцик. Най діється Божа воля. Давайте, скільки дасте…

Ялинка справді була розкішна. Рівна, як стріла… Достатньо густа, аби не світити стовбуром, і не надто лапата, аби губилися прикраси. А симетрична – наче штучна. Розуміючи, що чинить справжній грабунок, Стах ніяково видобув з кишені зібгану «десятку».

– Вибачай, друже, але це всі гроші, що маю… Я, чесно кажучи, на щось значно гірше розраховував.

Юнак скривився, мов середа на п’ятницю, але рішуче взяв купюру.

– Нехай… Вважайте презентом. На щастя… З Новим роком і Різдвом Христовим!

– Дякую, і вас теж... – Стах все ще недовірливо взяв до рук лісове диво. – З Новим роком, з новим щастям.

Юнак ще допоміг спакувати неслухняні гілки і поспішив у своїх справах, а Стах, покректуючи, поволік несподіваний скарб до трамвайної зупинки.

Сніг не вгавав, і місто поволі з головою загорталося в товсту перину. Годинник на ратуші бамкав десяту, а трамвай не поспішав. Стах спер ялинку до газетного кіоску і запалив. Курити він недавно облишив, але цигарки з собою ще носив, і в часи вимушеного очікування, звичка брала гору.

– Буду сьогодні, як той ґазда, що з млина муку на плечах ніс, – пробурмотів до самого себе. – Як закинув мішок, то вирішив, що його мельник здурив, а поки до хати допер, то вже радів, що мірошника обманув. Якщо доведеться пішки з цією красунею, від «Галицького» до «Володимира» перти, сім потів зійде, незважаючи на мороз…                                     

Рятівний трамвай, видзеленькуючи залізними колесами по задубілих рейках, наче дурень у Великдень, під’їхав саме тоді, коли Стах вже остаточно переконав себе, що далі нічого чекати, а треба брати дарунок на плечі, і ноги – в руки. Освітлений, обвішаний гірляндами і порожнісінький, як цвинтар опівночі…