Новорічна вітрина

Розділ 5.

– Хто не ризикує, той не п’є… самогон на дні народжені брата! – прогримів шафоподібний чолов’яга, заносячи своє тіло у квартиру Марини. – Не п’є, бо працює до дев'ятої, якщо тільки не виконає спец замовлення раніше.

Слідом за нахабою у спецодязі у квартиру в'їхала на вантажному візку посудомийка розміру 3ХL. А вже за нею другий представник раси «карликових велетнів». Його Марина бачила вперше. Вона в цьому була певна. Бо таку зовнішність важко не запам'ятати. І річ зовсім не у зрості чи помітних габаритах. Річ у рисах обличчя, що без гриму тягнули на «благородного ельфа з роду гоблінів». Марина ніколи не була фанаткою фентезі, але колись для загального розвитку планувала почитати «Володаря перснів» авторства професора Толкіна. І саме зараз згадала про цей свій намір.

 Замість привітатися та познайомитися  «благородний ельф з роду гоблінів» тицьнув Марині тацю з пиріжками, обтягнуту харчовою плівкою.

– А це Вам від моєї дружини, – пояснив перший велет, якого Марина знала як Петра Івановича. – Ми такі вдячні, що ви перенесли замовлення з вечора на ранок.

– А коли я його перенесла? – розгубилася Марина, цілком серйозно запідозривши себе у недоумкуватості.

Вона відклала парасольку.

– А щойно. Коли двері відчинили, – доступно пояснив Петро Іванович й попер посудомийку на кухню, дорогу він добре знав.

– Ви що тягли цей агрегат на сьомий поверх на одному ентузіазмі? – Марина подріботіла за Петром Івановичем. – Сьогодні ж понеділок. Ви б стовідсотково мене не застали. Я ж на роботі.

– Доля, Марино Миколаївно! Воля небес! Я бачив з вікна як Ви поверталися до свого будинку. Ваш пасат під моїми вікнами стоїть. А Мавпик в мене на дивані якраз спав, і замовлення ваше в машині було. То я і вирішив ризикнути. Ви не хвилюйтеся, Марино Миколаївно. Ми швиденько все під'єднаємо, ви навіть не помітите.

– Та добре. Ви ж уже всередині. А… Кави хочете?                                                     

– Нє. Ми ж з дому. Ми ще й Вам гостинці принесли.

– Так, мені вже віддали.

– Та нє, то інше. Мавпик! Мавпик? А де? Ти що в машині залишив? Ану, метнись кабанчиком, бо так не гарно.

Марина проводила поглядом напарника Петра Івановича й нарешті поставила на стіл тацю з пиріжками. Допомагати сенсу не було. Фірма в якій працює Петро Іванович дійсно проводить грандіозну роботу по підбору персоналу, вони професіонали. Та й багатолітня співпраця сприяла тому, що ці хлопці й Маринину квартиру, й Маринину техніку знають краще ніж власниця. Тож Марина прийняла найлогічніше рішення – не заважати. Тому й вийшла з кухні.

 

Пошта! Я сьогодні дістануся перевірити пошту? Та й завдання від Святослава, мабуть, прийшло.

 

Її ноги крокували в кабінет, а очі дивилися на зачинені двері великої кімнати.

Ніби на вимогу дивний звук повторився.

 

Сніг як пудра на землю сиплеться,

Тільки б не розтав.

Обіцяє нам ковдра біла ця

Чарівних багато справ.*

 

Я ще якесь замовлення перенесла? Може миття вікон альпіністами, яким не пощастило з голосом? Чи у мою відсутність там поселилися цигани? Самі пішли на вокзал жебракувати, а наймолодшу дівчинку залишили оберігати общипаних курей.

 

Доки Марина гралася в «угадай мелодію», точніше «угадай її джерело» до квартири повернувся Мавпик. Марина його не помітила, тому й підстрибнула коли він до неї нахилився й прошепотів: «Це тобі».

В руки Марині впхнули здоровецький букет різноколірних квітів в не менш різноколірному пакуванні. Вона машинально огорнула подарунок руками до того як Мавпик його відпустив. Їх пальці зустрілися, познайомилися й, здається, збиралися потоваришувати. Марина вивчала світло-карі, майже золоті очі кур’єра, а він витріщався в її блакитні. Їхнє дихання вловило інтонацію одне одного й змішалося в єдину симфонію. Та в цей момент з кухні вийшов Петро Іванович.

– От тепер правильно! Це Вам, Марино Миколаївно, від нашого начальства. З Новим роком, так би мовити! Чого стоїш, як макака у вольєрі? Подарунок віддай.

До квітів Марині дали ще й пакунок в папері з ялинковим принтом та пишним зеленим бантом.

– А це Вам, Марино Миколаївно, від іншого начальства. Подарунок на прощання. Це була остання потрібна для квартири техніка. Наша співпраця завершена. Але ж Ви про нас не забувайте. Коли купите дачу, ми завжди готові встановити там пральну машину, кондиціонер, розумний душ.

– Це теж тобі, – прошепотів Мавпик, простягаючи Марині конверт.

– А це вже подарунок від наших дівчат, – продовжив пояснювати Петро Іванович. –  Не знаю, що Ви там з ними намутили, Марино Миколаївно, але вони Вам дуже вдячні.

Марина одразу ж пригадала, як нещодавно вона з колегами та бравими патрульними налякали до гикавки одного не надто вправного сталкера. Він не давав проходу одразу трьом дівчатам касирам з гіпермаркету побутової техніки. Сталкер і її адресу вичислив та свою хвору фантазію вдовольнити не зміг. Марина випустила в нього обойму пластикових кульок з іграшкового пістолета. Потім довелося знову йти в дитячий магазин за новою. Ну не дарувати ж хлопчакові пістолет з пустою обоймою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше