Розділ 30.

Відсутність навколо живих істот ускладнювало Марина сприйняття. Тепер дійсно було схоже на сон. Та саме такій думці Марина пручалася. Бо ж вона прийшла сюди зовсім не за «яскравими картинками». Вона прийшла за відповідями. Вона прийшла за ним, за батьком близнючок. Вона прийшла за впевненістю, що її дочекаються, що плани не зміняться в останню мить, що підступне полум'я не випалить душу дотла.

Зробивши упевнений крок, Марина була готова полетіти на підлогу, навіть руки вперед виставила. Та цього разу нічого подібного не сталося. Вона зосталася впевнено стояти на… протезах.

– О! То мої ноги все ж таки були десь у шафі. Все ж краще ніж минулого разу. Агов! Хтось вдома є?

У відповідь тиша. Навіть знадвору не почулося логічного «гав».

Чіпляючись для надійності за стіни та меблі Марина пройшла кімнатою. Дісталася дверей, що вели у внутрішній двір і вже хотіла їх зачинити, коли побачила її – ялинку. Блакитна красуня росла праворуч від протоптаної доріжки. Навпроти стояла зручна лавочка зі спинкою. Марині чомусь подумалось, що її поцупили з міського парку. А що? В цьому житті все можливо. Ялинка була напіводягнена до свята. На верхівці вже красувалася здоровецька червона зірка. Від неї донизу тягнулися смугами гірлянда з вогників та червоного дроту. Марина таких у продажу ніколи не бачила. Тож вона поспішила вийти на вулицю. Ігноруючи, що була в піжамі, хоч і в теплій. Ігноруючи, що кімнатні чобітки ризикують намокнути після кучугур. Ігноруючи, що заледве тримає рівновагу й немає за що вхопитися. Вона ніби йшла до свого особистого свята, ігноруючи увесь світ.

– Вогники у пляшечках! У пляшечках вогники, – Марина посміхнулася. – І де таке купити? Я таке теж хочу. Цього не було в проєкті квартири, але я таке хочу особисто собі.

Марина озирнулася. Навкруги й досі нікого не було. Вона обережно зняла одну з трьох іграшок, що одиноко висіли на ялинці. То був блискучий червоний бантик до якого кріпилася така ж маленька довгенька пляшечка, як на гірлянді. Лиш замість лампочки всередині був малиновий бісер.

Стаття   сто вісімдесят п'ять  Кримінального кодексу України. Пункт три. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло… карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років. Чи може це стаття сто дев'яносто  – шахрайство? Пункт один. Заволодіння чужим майном … шляхом обману чи зловживання довірою – карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років. Але якщо зважити, що згідно з документами я тут мама, то і ялинка моя.

Марина засміялася власним думкам та діям. І з чистою совістю запхнула іграшку в труси, що б не загубити, як повертатиметься додому. В тих трусах було вже тісно, бо ж там ще печиво чекало доки для нього знайдуть молоко.

Марина повернулася в кімнату й зачинила двері. Прибирати сніг та калюжу не стала, хвилювалася, що не втримає рівновагу. Тож вирішила побродити будинком. Вийшовши в коридор увімкнула логіку й намацала біля дверей вимикач. Клацнула аби освітити собі довге вузьке приміщення й одразу ж пожалкувала про це. Коридор як дві каплі води був схожий на той, що колись був у батьківському домі. Ті ж лаковані дерев'яні панелі. Та ж довжелезна гірлянда з вогників, що не знімалася круглий рік та вмикалася вночі аби до туалету було зручно діставатися. Минуле болючими спогадами почало продиратися в її голову. Вона його не виганяла, розуміла, що мусить прийняти, змиритися й відпустити. Тож йшла в напрямку незнайомих дверей, згадуючи Світлану й ту зиму.

То був початок грудня. Перші сніги огорнули все навколо. Мама та брат були на роботі. А Марина якраз підписувала документи на квартиру й мала б повернутися по обіді. Але! Рієлтор виявився привабливим молодим чоловіком. І страшенно наполегливим. Одразу ж заявив, що у квартирі буде холодно і самотньо. Тож згідно з його логікою, Марина зобов'язана випити з ним кави аби наперед зігрітися. І кави і до кави, вона тоді весело провела кілька годин в невеличкому затишному кафе. Доки кавалеру не зателефонував черговий клієнт і Марині дозволили таки повернутися додому. Та повертатися було нікуди.

То звичайна практика у їхньому місті, коли приватний будинок будують на два виходи. Найчастіше в обох таких квартирах живуть родичі. Та за стінкою у Марининої сім'ї жили квартиранти діда - співвласника. Студенти, прогулюючи пари, і випили, і закурили якоїсь гидоти, і ненавмисне влаштували підпал. Сусіди зреагували швидко й викликали рятувальників. Та в такий час вдома були самі пенсіонери, то ж іти в палаючий будинок вистачило сил лиш в одного сусіда. Доки він виламував зачинені двері, Світлана, що через свою вагітність частенько вмощувалася спати по обіді, встигла вчадіти. Лікарі давали надію дітям, котрих встигли дістати за допомогою кесарева. Але семимісячні сестрички обрали піти за мамою через дві доби.

Тим студентам теж не надто пощастило. Хоч лікарям і вдалося їх врятувати, та їх досить швидко відшукали друзі Марининого брата. Били так, щоб ті потім фізично не змогли ні пити, ні курити. Та то все лиш сприяло поширенню зла й біди і ніяким чином не могло повернути Світлану та дітей.

Наступні тижні Марина та мама займалися лиш тим, що пильнували брати аби той собі  віку не вкоротив. Та вони ж не роботи. І вбитий горем молодий чоловік таки знайшов можливість й пішов з дому. Міст був високим, а вода холодною. Хіба по весні знайшли б. Але тієї ночі по мосту йшла Галя. Вона не була янголом, і не була святою. Вона була лайливою та дурненькою жіночкою. Ще й руки полюбляла розпускати. Тож тієї ночі Марининого брата й лайкою полили, як з брандспойта, й побили, як гарні бандити, але від краю відтягли. Новий рік уже святкували в чотирьох, чи радше сказати в шістьох. Бо ж Галя була вагітна двійнею. Та у тих діток був тато. І щойно він з'явився та поманив, як Галя побігла до нього. В різдвяну ніч її знайшли мертвою біля траси. Марина зробила все аби брат продовжував думати, що Галя щасливо живе десь далеко з батьком своїх дітей.