Розділ 37.

Марині здавалося, що на неї одягнули скафандр космонавта, а все навколо пришвидшило рух. Достобіса важко було сприймати не лише дії оточуючих її істот, а й навіть усвідомлювати факт власного існування. От така вона пропасниця.

– Ти думай, що говориш, мохната. Не смій мені інкримінувати крадіжку, – ніби десь далеко лунали для Марини слова Святослава, хоч він і стояв біля  ліжка. – Це екстрена міра аби врятувати життя. Так, так. Саме я буду її рятувати. Чому я не викличу швидку? Є причина. Марина й сама могла її викликати, але чомусь цього не зробила. То, можливо, варто все вирішити по тихому.

Я не викликала швидку, бо не знала, що вона мені потрібна. Знову ти перетворюєш все на романтичний детектив. Просто виклич лікаря, вгамуйте хтось цю гарячку. Зимо, вижени його з квартири.

– Шприци? В аптечці є. Тут багато чого є. Термін придатності? Зараз погляну.

З ким ти розмовляєш, Святославе? Як же все пливе перед очима. Як довго я тут лежу? Сонечко вже сіло? Мені треба повернутися до татка.

– Звісно я дав їй парацетамол. Перетер і розвів водою. Ну ти ще порадь вологу хустинку на лоба покласти. Промочити оцтом? Якщо знайду. Ну ти ж приїдеш? Жду.

Марина відчула як на її чоло лягла волога й смердюча хустинка. Як же вона не любила подібну екзекуцію. Давно вже винайшли смачні та дієві ліки. Що за варварство?

– Гав! Гав!

Так його Зима, так його.

– Ну хто тут живе? Я чи ти? Піди візьми собі щось в холодильнику, як хочеш їсти.

Голос Святослава звучав так серйозно, що Марині на мить здалося собака й справді послухає його.

От і справдився черговий мій страх. Я взяла на себе обов'язок доглядати Зиму та цуценят, а в результаті сама потребую догляду. Що люди роблять в таких ситуаціях? Звертаються по допомогу. Але я не хочу віддавати мою собаку комусь іншому. Я щойно її знайшла. Я мушу встати. Я мушу.

Марина відчула у собі сили, їй навіть здалося, що вона ворухнулася. Та потім виявилося, що то дужі руки Святослава крутять її як шашлик на мангалі.

– Сподіваюся хвороба не знищить твій здоровий глузд і ти не подаси до суду, – розмовляв сам з собою Святослав, стягуючи з Марини штани.

– Ні, ні, ні, – запротестувала Марина та збоку це виглядало як жалібне скавучання.

Я зараз не в найкращій формі. Туди не можна. Там неочікувані гості. Там не комільфо. Господи, як же мені холодно. Ти вирішив мене вбити? Заморозити до смерті?

– Буде трішечки боляче, – почула вона над вухом.

– Ти що збоченець? – нарешті змогла з себе видавити.

– Трішки. В житті ще такого нікому не робив. Ти будеш перша.

Марина відчула як її перевернули на живіт. Трусики повільно поповзли в низ і завмерли на пів дорозі. Шкіри торкнулася прохолода та м'якість ватного диска. А тоді різкий біль увірвався через шкіру.

– Ай! – верескнула по-дитячому.

– Не крутись, – лаявся Святослав. – Бо ще голка зламається. Терпи стажист, прокурором станеш. Будеш добре себе поводити, зроблю сіточку з йоду. Може навіть синця не буде. А може й буде.

Марині здалося минула вічність перш ніж її вкрили ковдрою так і не повернувши штани.

Життя понад усе. Та я не пам'ятаю, щоб ми зі Святославом з однієї чашки пили.

– Досить вже гарчати, шуба. Я і не таких як ти на місце ставив. Тільки спробуй вкусити, засуджу. Посидиш в туалеті.

Що означає коли чоловік не ладнає з твоїм домашнім улюбленцем? Хтось повернеться до матері.  Заведу собі ще одну собаку. Вона вже точно не з'явиться на порозі аби встромити в мене голку. Я б ще прийняла таку підлість від Артура, але щоб Святослав. А як мені потім йому у вічі на роботі дивитися? Він же бачив мої сідниці. Погано працюєте дівчатка, ви навіть компліменту не отримали.

– Нарешті. Проходь. Он там можеш помити руки. Пацієнтка в кімнаті.

Невже він нарешті викликав лікаря? А сонечко вже сіло? Татусь мене дочекається? В мене там ще піца не з'їдена. І я не отримала свого подарунку.

– Святославе, вийди негайно! – Марина почула незнайомий жіночий голос. – Діагноз то особиста справа пацієнта. Я не дозволю тобі дізнатися.

– Жіноча солідарність, щоб його. Я її офіційний на цей час представник. Вона ж майже без тями.

– Я ще тут, – спромоглася подати голос Марина.

– Бачиш вона при тямі, – наполягала незнайомка. – І будь готовий, якщо я запідозрю загрозу, негайно викликати швидку.