Новорічний гість

Це буде найгірший новий рік у моєму житті! Мало того, що премію не заплатили, бо я буцімто не виконала план (хоча я виконала!), так іще й не прийде ніхто в гості! Таня поїхала з хлопцем в Карпати, у Марини важливі справи в іншому місті, а Оля у бабусі в селі. Звичайно, мене запрошували до себе на святкування інші подруги, але я навідріз відмовилася до них іти. До Даші йти не хочеться, бо вона погано готує. Салати кислі й пересолені, пиріжки підгорілі, м’ясо недосмажене. Їсти її шедеври можна лише або якщо дуже голодний, або чисто для ввічливості. Звичайно, ідуть в гості не їсти, але ж не буду я сидіти голодною всю новорічну ніч. А як піти, приміром, до Мілани, якщо в неї гостях ще буде кілька фітоняшок, її подружок? Та вони засміють мене! Я з гіркотою розглянула себе в дзеркалі й зауважила, що наїла кілька лишніх кілограмів за осінь. А як не наїсти? Начальник навантажує роботою, сходити в спортзал ніколи, приготувати здорову їжу теж. Але ті фітоняшки мене не зрозуміють і неідеальну фігуру не пробачать. Прийду в гості не святкувати, а слухати їх глузування й терпіти принизливі погляди. Ні, краще вже самою! Та якщо так подумати, то без гостей навіть краще. Не треба накривати пишний стіл, мити за всіма тарілки, вести нудні розмови чи вислуховувати нецікаві плітки. А так сама поїм, чого бажаю, подивлюся телевізор і спатоньки. Хоч висплюся за вихідні. Так що… Цей новий рік насправді не найгірший!

Нарешті відправила останній звіт. Ітак, що приготувати? На годиннику дев’ята вечора. Що ж, часу небагато. Зготую тоді свій улюблений салатик з креветками, запечу курочку та вип’ю шампанського. А ще з’їм улюблений кокосовий тортик — якраз купила по дорозі додому. Не забагато буде для мене одної? Ні, не забагато! Це в гостях треба вдавати з себе адептку секти ідеальних фігур, а вдома, де ніхто не бачить, можна розслабитися. Все ж таки свято. Так, зараз візьму в холодильнику всі продукти та буду…

— Ааа!

Не встигла взятися за ручку холодильника, як він задрижав! І сильно задрижав, аж підскочив! Капець! Грошей з гульчин ніс до зарплати, а треба буде ще за ремонт платити! От дідько! Де тонко, там і рветься!

— Ааа!

Я знову закричала та позадкувала від холодильника, бо він задрижав ще дужче. Підстрибнув, заходив ходором, всередині задзеленчали каструлі, дверцята відчинилися…

— Ааа!

Я заверещала, як різана, і відбігла в дальній куток кухні. Просто в холодильнику, поваливши всі полиці з продуктами сидів… Чи стояв? Ні, все ж сидів на карачках дебелий чоловік спортивної наружності, дуже схожий на тренера із сусіднього фітнес-клубу. Ні, я сама туди не ходжу, але тренера кілька разів бачила. Як він там умістився — загадка. Шкіра смаглява, під нею перекочуються м’язи, місцями вона виблискує, мабуть, від продуктів, які пролилися зверху. На голові в незнайомця скуйовджене темне волосся, і зачіска дивна: наче роги. Довгі, чорні, загнуті роги, щось середнє між бичачими та баранячими. Чи це не зачіска? Дивиться на мене жовтуватими очима, а ті аж горять, як ліхтарі.

Я ще раз заверещала, схопила перше, що попало під руку (чавунну сковорідку, спадок від бабусі), і з усього дуру вперіщила непроханого гостя по голові. Дзенькнуло, він охнув, але навіть не похитнувся. Від рогів на сковорідці лишилися вм’ятини.

— Що!!! Що це?! Що за розіграш?! Хто це замовив?! Наталка?! Ні, це тільки Свєтка таке могла придумати! А, от я дурепа! Я ж їй ключі колись давала! Ну я їй дам! І за псування продуктів мені заплатиш! — я виставила перед собою сковорідку та знову позадкувала. — Хто це замовив, ану зізнавайся! Інакше я тобі…

Незнайомець раптом оговтався, виліз із холодильника та підвівся в повний зріст. Було в ньому метр дев’яносто, не менше, а живої маси, мабуть, сто двадцять з лишком. Одягнений лише в шкіряну пов’язку на стегнах, а на шиї — кулончик із великого ікла якогось звіра. Такий собі Конан-недоварвар — і як він тільки в холодильну вміщався? Незнайомець виставив уперед руку та промовив з дивним акцентом (Англійським? Чи арабським? Годі розібрати):

— Не бійтеся мене, о пані! Я не зроблю вам нічого лихого! Мене не замовляли ваші подруги, запевняю! Вибачте, що налякав, але…

— Годі! Ану вимітайся звідси, а то поліцію викличу! — я замахнулася сковорідкою, але він спритно вивернувся.

— Почекайте! Вислухайте мене! Я Альзанур, демон зі світу Бадан-Буран…

— Що? Ти що, мене за божевільну вважаєш? Який іще демон?!

— Та почекайте! Ми зараз проходимо практику. Завдання: на новий рік через портал явитися до одинокої, сумної жінки з Землі та задовольнити будь-які її бажання, щоб бодай трохи ощасливити. Хто успішно виконає, той…

— Та довго ти будеш знущатися?! Який іще демон? Ти з дурки втік? Чи це таки розіграш? Де прихована камера? Га?

— Не вірите?

Він махнув рукою в бік холодильника, і всі полиці зібралися докупи, каструлі та продукти раптом піднялися в повітря та стали на свої місця. Я стояла, як укопана, відкривши рота від подиву.

— Оце так… А ви ще щось умієте?

— О, моя пані, я багато чого вмію. Задовольню будь-яке ваше таємне бажання! Мені повідомили, що ви одинока, у вас проблеми з роботою, часті депресії…

— А це ви звідки знаєте?

— Мені лише повідомили, а звідки інформація… Втім, це не важливо. Тож, ви можете забажати будь-що. Будь-яка ваша фантазія, будь-який каприз, про що ви тільки мріяли, але, можливо, боялися зізнатися, — він улесливо подивився мені у вічі.

— Правда? Ви можете виконати будь-що?

— Абсолютно! Це подарунок на новий рік. Ми обрали вас, тож, можна сказати, вам дуже пощастило. Це наче вигнати в лотерею!

Я задумалася. Чого ж я так хочу? Яке ж у мене найзаповітніше бажання? Ага!

— Отже, Альзануре, чи як вас там… Моє найзаповітніше бажання — відпочити на свято.

— О, я влаштую вам казковий відпочинок, — закивав він.

— Чудово. Значить, приготуйте мені курку та салат. Усі продукти в холодильнику ось рецепти, — я дістала з шухляди та простягнула йому записник. — А ще треба поприбирати, помити підлогу, витерти пил… А, ще унітаз протікає і карниз обірвався, треба полагодити. Здається, поки що все…