39

– Я вибачаюсь, а Таня не у вас? Вона забула вдома телефон, а я не маю уявлення, куди вона поділася… – Артем почувався розгублено: він не вмів спілкуватися з Таниною мамою і завжди відчував себе скуто.

– Ні-і-і… – протягнула не менш розгублено Ніна Іванівна, перебираючи в думках, куди б могла подітися її блудна донька. Чому їй не сидиться вдома коло цього чоловіка, у той час, коли на нього полює інша жінка, і немає жодної впевненості, що він не кине її з дитиною?

– Дивно... Я зранку поїхав в офіс – вона була вдома. Але протягом дня на дзвінки не відповідала.

– Ми з нею теж не зізвонювались.

– Скажіть, а ви б могли мені дати контакти, бажано адресу, її друга Романа?

– Авжеж. Я ще її подругам сама подзвоню. 

За півгодини Ніна Іванівна розгубленим голосом повідомила по телефону: у подруг Тані нема, і ніхто з них не спілкувався з нею сьогодні.

Була одинадцята вечора, коли Артем подзвонив у двері Романової квартири.

– Добрий вечір, – Артем ледве стримував емоції. Доки їхав до Роми на Троєщину, передумав купу думок, і всі вони волали: зараз побачиш те, чого боявся довгий час.

Рома був скуйовджений і сонний:

– Артем?

– Вона у тебе? – Артем намагався не виявляти хвилювання.

– Що?!

– Я не можу знайти Таню… Вона залишила телефон удома, її ніде нема. Я подумав, що вона тут.

– Ні-і-і, нема…

– Можна зайти?

Рома пустив Артема в квартиру.

– Ти вибач, я вже був задрімав, тому такий ніякий, – Роман виправдовувався за свій зовнішній вигляд.

– Пусте. Я знаю… ви досить близькі з Танею. Може, вона тобі щось говорила, про якісь плани?

– Та ні…

– Чи може, про мене щось казала? Може, не любить мене? Чи я обтяжую її, що тисну на неї через її відео?

– Таня любить тебе. І готова на багато чого ради тебе, – Ромі неприємно було це казати, але зараз було не до емоцій.

Артем мовчки міркував.

– А знаєш, я б міг поритися в її компі – може, щось би прояснилося, – запропонував Рома.

– М-м… чудова ідея. Ти можеш зараз поїхати зі мною?

– Звичайно.

Їхали переважно мовчки. Обидвоє напружені, обидвоє засмучені і пригнічені. Артемові свербіло допитати Романа відносно ймовірних стосунків його і Тані, але слова не добирались, і він не наважувався заговорити.

Дім стояв темний і порожній, затихлий, приголомшений і пониклий. Артем мовчки увімкнув світло і жестом запросив Романа до своєї оселі.

– Тобі щось налити випити? – гостинно запропонував господар.

– Дякую, не треба.

– Ну, то ходімо до кімнати.

Роман підійшов до комп’ютера. Він, хвилюючись, відкрив ноутбук і застиг.

– Артем, а ти сам зазирав сюди?

Артем підійшов до Романа.

– Що там?

– Це тобі, здається… – Рома простягнув листа.

Артем несміливо взяв папірця і квапливо побіг очима по тексту.

«Любий мій Артемчику! Не хвилюйся, що мене нема вдома. Мені потрібно було поїхати в одне місце. Це лише 9 днів. Серед однодумців-істориків, альтернативників. Це дуже цікавий захід. Подробиць я не можу сказати. Навіть телефон не беру – з метою безпеки. Треба трохи сховатися, пройти певне тренування, набратися досвіду. За планом у нас будуть дуже цікаві дослідження. Не шукай мене, будь ласка. Все буде добре. Повідом мамі, що зі мною все гаразд, хай не хвилюється.

І пам’ятай: я дуже сильно тебе люблю. Обіймаю тебе».

Артем не знав, що думати, як реагувати. Рома спостерігав за його реакцією:

– Що вона написала?

Артем зітхнув:

– Сказала, що поїхала на якийсь захід, організований істориками-альтернативниками. Але з метою безпеки не хоче повідомляти, де це і що. Щось засекречене. Не знаю, що робити.

Роман полегшено видихнув:

– Ну от – нема чого хвилюватись. Облиш її. Хай помедитує, підзарядиться позитивом.

– Ти думаєш?

– Авжеж.

– А мені неспокійно чомусь… – Артем зажурився. – Випий зі мною.

– Добре.

Вони засиділись, розговорилися. На подив – знайшлося багато спільних тем, які не стосувалися Тетяни.

Артем спершу не знаходив собі місця. Відтак заспокоївся.