40

Обід був оповитий мовчанням. Артем чекав на якусь реакцію, але батько не квапився з коментарями. Він смачно жував, насолоджуючись кожним шматочком. Запивав дорогим сухим вином. Наталія Володимирівна раз по раз позирала то на чоловіка, то на сина. Вона завжди намагалася знайти баланс між ними – такими схожими і такими різними водночас.

Микола Артемович допив келих, обтер губи і уважно подивився на сина.

– А я тобі казав, що ця невісточка ще підсуне нам клопотів.

– Тату! – Артемів голос зазвучав на роздратуванні. – Я не просив тебе обговорювати Таню. Я просто спитав поради: шукати мені її чи ні? Якось, може, відстежити, де вона…

Губи старшого Терещенка вигнулись біля куточків. Артем уже знав: батько скептично налаштований до будь-яких пропозицій сина.

– Артеме, не перетворюйся на ганчірку. Вона захотіла свободи – нехай. Нащо тобі бігати за нею?

– Переживаю, щоб вона не вляпалась кудись… Вона ж вагітна.

Микола Артемович поблажливо поглянув на сина:

– То, певно, вагітність їй розуму збавила.

– Нє, ну як ти можеш?!

Старший Терещенко, не дивлячись на Артема, поцілував жінку і пішов до себе.

Артем сидів понурий. Наталія підійшла до нього і обійняла за плечі.

– Мам, а що б ти порадила робити? Чекати? Не хвилюватись?

– Я думаю, не варто хвилюватись. Таня ж не зникла. Вона лишила записку. І думаю, що повернеться, як і написала. Не переживай, все буде добре.

Вона поцілувала Артема у русяве блискуче волосся.

Артем завжди був ближчий до матері. Вона підтримувала його, водночас не дозволяючи розслаблятися. В дитинстві Артем вважав її найрозумнішою і найгарнішою, і вирісши, переосмисливши образ матері в своєму сприйнятті, розумів, що вона дуже мудра і врівноважена людина. Їй легко давалися відповіді на, здавалося б, дуже складні питання. І водночас – вона вміла передавати свій внутрішній спокій і мир іншим. Артем відчув полегкість. Тривогу змило хвилею заспокоєння і впевненості.