43

Бусик мчав їх у погоже літо і казкові краєвиди. Хтось дрімав, надолужуючи нічний сон, перебитий довгими суперечками біля каміну. Хтось, увімкнувши навушники, зливався у нірвані з озвученими музичними ритмами краєвидами. Інші жваво обговорювали вчорашні теми семінарів і вже планували спільні проєкти.

Таня їхала мовчки, сидячи на боковому одинарному місці. Було добре і спокійно. Її виспане обличчя було зодягнене у спокій і сяяло прозорим рум’янцем.

Маріанна сиділа попереду неї. Вона манірно розмовляла зі своїм смартфоном:

– Зараз десята година. Ми поїли і нарешті їдемо у Сакро Боско, Священний ліс. Як і обіцяла, я знімаю репортаж. Бо я ж у мами конспіролог!

Дорога спливла майже непомітно. Маріанна поправила зачіску і ввімкнула запис:

– Заходимо в Сакро Боско. І що ми бачимо – сфінкс! А ось Геракл, що бореться. Хі! Мені здавалось, що тут мало бути насправді щось інше… Так, принаймні, виглядало на фотках. А я було подумала, що не борються… А знаєте, мені здається, що в мене пройшла монументофобія. Є ж теорія, що був якийсь вибух, і всі ці монументи розплавлені. Ой, як прекрасно!

Маріанна йшла попереду групи і продовжувала діалог зі смартфоном:

– Сад реставрували в середині 20 століття. І все це цілком могло порости мохом за цей час. То чи давній парк насправді? Офіційна версія, що цей сад – робота Пірса Франческо Орсіні. І присвячений цей сад його жінці, бо він сумував за нею. Він сумував, і тому створив цей сад. Подібна історія про горювання за жінкою і створення саду стосується дуже багатьох парків, якщо ви помічали. Згідно з тією ж Вікіпедією, будівництво саду почалось у 1548 році, а завершилось у 1580-му. Так, так! 32 роки ми будемо горювати за жінкою і будувати парк 32 роки в глухе темне середньовіччя. Ну, авжеж, що нам іще треба? Парк збудувати! Розумієте, друзі, тут усе очевидно, тому без усмішки – ну ніяк!

Маріанна підійшла до фонтана з Пегасом:

– Ми не знаємо, ким це і коли було збудовано. Ми  не віримо офіційній версії. Може, ми взнаємо правду, а може, ні. Такі місця треба відвідувати вживу. Не по фото, не по відео. А приїздити і оглядати самостійно.

Таня обзирала оплавлені мегаліти, ретельно знімаючи все на новеньку камеру, подаровану Артемом. Неподалік вона побачила колію від коліс у камінні. Якісь транспортні засоби їздили по розплавленому камінню. Або ж це була глина, яка потім закам’яніла… Точнісінько такі колії колись давно вона бачила в Криму.

Тим часом Маріанна продовжувала експресивно коментувати свої дії:

– Величезна голова і черепаха! Сюди не можна, але я залізла. Вау! А раптом це був ну просто якийсь торговий центр? Раптом це все було під накриттям. Ось ці лавочки… Фонтан... Люди відпочивали тут, пили напої.

– Ні, Маріанно, тут якась ванна. Це вочевидь не торговий центр, – засумнівався Кріт.

Маріанна підхопила думку:

– Спа. Ми зараз у давньому спа… Ще одна статуя. Виглядає іграшково якось, непропорційно.

З іншого краю вже гукала Агата:

– Погляньте сюди –  знову ванна! Шикарно!

Всі зупинилися перед написом:

«CRIS MADRYTIO

PRINCIPI FRIDENTINO

DICATUM»

– Слухайте, а якщо була кремнієва ера до цього, то для них це був досить м’який матеріал, – Маріанна показала на кам’яний диванчик.

Усі зайшли в будиночок.

– Чийсь камін. Клас! – Маріанна ледь не плескала в долоні. Визирнувши з балкону, вона гукнула до тих, хто ще гуляв перед домом:

– А ви не хочете сюди піднятися? А, ви ванну приймаєте! М-м-м, яка розкішна тут акустика!

Маріанна почала співати.

– Якась дуже маленька кімнатка, – енергія з неї сипалась на всі боки.

Кріт, більш стриманий в емоціях чоловік, але з не меншим блиском в очах, теж пильно все вивчав.

– Ця будівля збудована на місці потужної енергії, – сказав він. – Ходіть, я щось покажу.

Маріанна розвернулась в його бік:

– Так? Ходімо.

Кріт показував рукою на нюанси будови:

– Це на колодязі стоїть якомусь. Ця будівля – новобудова. Вона не відповідає по стилю. Тут закрите джерело.

– Ну, то ходімо поглянемо, що там внизу, – погодилась Маріанна.

Кілька учасників групи стояли на подвір’ї і роздивлялися карту.

Агата водила пальцем:

– Ось, навіть на карті вони підказують: номер 13.

Всі поглянули на напис.

Агата міркувала вголос:

– Душі, які спускають і надягають… Щось надягають, не можу перекласти. І «ERGO». Стає законослухняним, здається.

Гелена зауважила:

– Знаєте, тут багато водних істот. Це свідчить про те, що тут було багато басейнів, водоспадів.

Тим часом Маріанна, наче пустотливий підліток, забігла в рот до Оркуса і голосно вигукувала: