49

Закарбувавши усіма можливими ґаджетами, а головне – душею, красоти Пізи, альтернативні туристи їхали до моря. Це мав бути приємно-корисний відпочинок у В՚яреджо.

Таня відчувала себе інформаційно переповненою. Ішов сьомий день шабашу. Роздумів було забагато. Це як зібрані і неочищені полуниці. Ще коло того – праці й праці. А вже хотілося якоїсь інформаційної тиші. І в цьому сенсі дуже вчасним був цей день на дикому пляжі.

Цей безкоштовний пляж на окраїні В՚яреджо входить до природного парку Леччйона. Шлях до нього пролягає через ліс. Через що довелося трохи йти пішки, несучи із собою провіант для пікніка.

Влад порівнявся з Танею. Вона напружилась.

– А це живописне кругле озеро Массачукколі, на березі якого є вілла-музей великого Пуччіні, – насправді воронка, – Художник значуще поглянув Тані у вічі.

– Он як… – зніяковіла Таня.

– Усе вказує на значні руйнування в минулому на цій території, якщо роздивлятися супутникові знімки.

Незабаром перед групою мандрівників відкрилася синя широчінь Лігурійського моря.

– Дуже схоже на нашу Херсонщину, якби не гори вдалечині. Такі ж широкі піщані пляжі, – сказала Таня Владові, який ні на крок не відступав. – І воронка-озеро – точнісінько як біля нашого українського Залізного Порту. Там стільки воронок – і більші, і менші. В мене, до речі, є ролик на цю тему. Про Чорноморський заповідник. Так цікаво: вони всі місця колишніх руйнувань вносять до списку заповідників і заказників.

– О, ви таке помітили, – Художник з повагою поглянув на Таню.

Маріанна захоплено скрикнула і кілька разів прокрутилася, розкинувши в повітрі руки:

– Обожнюю цей пляж! Він настільки великий, що ніколи не буває надто переповненим навіть у високий сезон. Тому, хлопчики й дівчатка, ми будемо з вами сам-на-сам із морем, вітром і нашими спільними таємницями!

– Юху! – вигукнув Художник. – Ну, хіба не про такий відпочинок далеко від проблем і суєти ви мріяли? – звернувся він до Тані, не чекаючи на її відповідь.

Таня задумалась: а які в неї проблеми? Вона нарешті витягнула щасливий квиток. Чудовий в усіх планах чоловік, який безмежно її кохає, забезпечене життя, подорожі… Від яких проблем вона, власне, втікала? А може, це просто зміни настрою, пов’язані з її станом? Маля… Вона геть зовсім забула про своє маля… Поринувши усіма своїми чуттями в історичні розслідування, мандри і тренінги, вона навіть не згадувала, що має стати мамою. Можливо, не варто було тікати, а сісти поговорити з коханим, поїхати кудись разом, якщо вже так щось гнітило. Але вже сталося як сталося. І ще трохи – і вона знову буде поряд з найулюбленішим чоловіком у своєму житті.

На піску розгорнулося велике коло покривал і підстилок. Маріанна провела тренінг. Після чого – вільні купання, пікнік, обговорення. Цього разу мова зайшла за Україну. А оскільки багато учасників шабашу були з України, тема була жваво підтримана більшістю.

– Йшло поневолення і закріпачення руських людей після Берестейської унії, – ділилася своїми думками Агата. – Навряд чи справа була тільки в об’єднанні церков. Відбувалося поглинання Русі-України західним світом, якимсь новим на той час світовим порядком. Бо ми бачимо пожежі і смути повсюди у цей час. І Хмельниччина була однією зі спроб вирватися з-під гніту цієї гідри, нової системи. Козаки тих часів були людьми, які після навали загарбників і розбиття основних військ, після катастрофи, що відбулась у ті часи, намагалися організувати спротив системі. Система врешті перемогла у 1775 році зруйнуванням Січі і закріпаченням селян та решток вільних козаків. Історію переписали на догоду системі.

– Так, визвольна війна Хмельницького була проти поневолення і закріпачення, – підхопила тему Гелена. – Тартари, або татари, теж брали участь у цій боротьбі. Боролися всі, хто більш свідомий і розумів, що відбувається. Поляки несли католицизм і політику Заходу, а також закріпачення. Може, тому й боролися проти унії українські єпископи у 1596 році.

– Однак боротьба закінчилася не дуже вдало, – мовив Кріт. – Богдан Хмельницький очолив протест незгодних на неволю. А щодо довіри московському царю, то тут можна поглянути під новим кутом. Можливо, цар мав провадити політику свободи. Але ми знаємо про смутні часи і в Московії. Нібито поляки садили на престол свого Лжедмитрія. Але що реально за тим приховано? Можливо, гарно продуманий план з підпунктами і варіантами дій. Хмельницький надіявся на того, близького за духом царя, а цар виявився несправжнім, уже оплутаним гідрою нової системи, яка щодалі – більш глибоко засовувала свої щупальці в українську свободу. І цьому сприяли самі ж люди. Продажні старшини. Після кончини Хмельницького (може, йому помогли померти?) вони повели народ у напрямку закріпачення. Продались за гроші і блага.

– Дуже цікава думка, – погодилась Агата.

– І це все відбувалося після «білої плями» в історії України (потопу, війни, великої війни 13–14 століття), – сказав Осіріс. – Йшла боротьба за владу після потопу. І перемогли ті, що хотіли тримати владу в одних руках (ілюмінати). Такий собі новий світовий порядок, на зразок того, що будується в наш час… Ймовірно, ілюмінати були серед старших козаків – заслані козачки. І саме ця епоха іменується Руїною…

– Цікаво, що на початку 1600-х було три роки без літа, зокрема в Росії, – зауважив Міша. – Тож, ця руїна була далеко не образною. Катаклізми, війни, обнуління…