51

Багаття потріскувало живим болем, заливаючи млявим багрянцем вологе повітряне покривало, яким накрився сонний садок біля замку. Поміж деревами були розставлені затишні крісла-мішки, над якими нависали світлові гірлянди. На двох кріслах розслаблено розкинулись Гелена і Влад.

– Їх умовляв змій: Бог відкриває вам зовсім трохи, і то дуже поступово. Я ж пропоную вам: пізнайте все і одразу, – Влад пильно дивився на Гелену, невимушено виливаючи перед нею свої думки. – Але обманув: ні все не пізнали, ні знання не були істинними, а були поверховими, вели до примноження зла.

– Ви вірите в цю історію? – Гелена обережно поглянула на Влада.

– Я думаю, що реальна історія подана образно. Коли була заборона на древо, змій обіцяв багато-багато знань людям. І ніби мимохідь додавав: дерево пізнання ДОБРА і зла. Зла – дрібним шрифтом. У кінці. Та й що? Ну якесь зло…. Але ж це круто все знати. І вміти. А зло… ну може якось обійдеться – думала Єва. І ми щоразу так думаємо… за такою самою схемою… Людська психіка так влаштована. І річ не лише в релігії. А як ви думаєте, чи в’яжеться критичне мислення з релігійністю?

– Я малорелігійна людина. Але я вважаю, що справжня глибока віра може торувати шлях критичному, тверезому мисленню. Не бездумна релігійність, а відчуття того таїнства, яким є це життя і весь світ.

– Знання і віра… – Влад смачно надкусив яблуко. – Ви чули про 22 древні зображення, 22 аркани?

– Не пригадую…

– Поцікавтеся… Якщо правильно читати – там всі знання про світобудову. А кабала, до речі, – одна з частин єдиного великого знання, що міститься в арканах. 22 зображення. Зауважте, це не таро.

– Цікаво… А де є інформація про це?

– Я вам скину. Можна на вайбер? Запишете мені номер?

Гелена засміялася:

– А ви не простий! Хочете продовження нашого знайомства?

– Чому б ні? Ми б могли бути корисні одне одному, – Влад узяв Гелену за руку. Вона обережно висмикнула її і нервово поправила зачіску.

– Думаю, що танець “Аркан” у гуцулів є відображенням знання про аркани, – розмірковував Влад. – Цей танець є елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому хлопець отримував право здійснювати танці, носити бартку та підперезуватися чересом, тобто ставав потенційним опришком. Перекази свідчать, що вперше аркан виконали витязі, які зійшли з гір. Сама назва танцю походить з етруського слова: arcanus “прихований, таємний, мовчазний”.

– Як цікаво, то й гуцули від етрусків походять? Ті витязі з гір були етрусками?

– Думаю, гуцули належать до загальної родини нащадків етрусків. Ще є дані про походження гуцулів від атлантів. І в цьому є раціональне зерно, бо саме на горах селилися вцілілі після катастроф.

– Ну авжеж.

– Вам налити глінтвейну? – Влад м’яко посміхнувся.

– Не відмовлюся: якийсь вітерець прохолодний.

Гелена поглянула на годинник: було пів на одинадцяту. А до багаття ще досі ніхто не сходився.

– Нема нікого, – протягнула вона стиха.

– А хіба ми погано сидимо?

– Та чому ж… Непогано… – Гелена смачно випила перший ковток. Її очі засльозилися від тепла, що увійшло у тіло з гарячим напоєм. – Знаєте, я завжди хотіла стати знаменитою. І тепер розумію чому. Щоб довести собі і іншим, що я особистість, що прожила життя не дарма. Система придумала для нас такий відрив: багаті і бідні, знамениті і рядові. І між ними велика прірва. А для чого придумана сіра маса? Рядові люди? Це ж поняття, які нам нав’язані. Не існує просто сірих людей. Кожна людина талановита і унікальна. Кожна живе не дарма. А нам створили знаменитих співаків, знаменитих, письменників. Навіть знаменитих святих – якщо в Церкві. Поставили на п’єдестали, повісили в рамочку. І складається відчуття, що якщо ти не потрапив на ті вершини, то прожив дарма. А для чого такий розрив? Щоб «звичайні», «рядові» люди не думали, що вони несуть якусь відповідальність. А-а, ти не можеш дотягнутися до тих висот, на яких ці п’єдестальні люди? Значить, ти не можеш нічого. Ти не твориш історію. Ти лузер, ти пройдеш як тінь. Максимум, що ти можеш – розмножитися. І це буде найбільше досягнення. Та й то – навіщо плодити жебраків? Так нам навіюють.

– Ви глибока людина, Гелено…

– Та не глибша, ніж усі тут присутні… А знаєте, свій блог я створювала, аби самоствердитись, аби таки досягти слави. І певною мірою мені це вдалося. Але це не те. Я бачу з часом, як змінюються мої думки, подеколи навіть на діаметрально протилежні. І мені хочеться повидаляти свої старі відео. Але ж скільки праці було в них вкладено. І їх досі дивляться новоприбулі в цю тему люди. І, певно, ідуть моїм шляхом. Може, це не так уже й погано, може, так і треба, щоб правда відкривалася поступово. Може й непогано, що ті люди пройдуть моїм шляхом… Але хто я така, щоб вести за собою так багато людей? Хто дав мені таке право? Я ж лише ділюся своїми думками, а вони часто далекі від правди. Хоч і мимовільно…

– Ну-ну-ну! Як вас занесло, – хитав головою Влад. – А ЗМІ, які транслюють певні тези, мають на це право? Хто забезпечує їм це право? Ви думаєте, там цілі більш благородні? Думаєте, вони шукають правду? Так що, краще вже трохи й кострубата думка блогерів, ніж гарно причесана маніпуляція від сильних світу цього, трансльована маріонетковими ЗМІ.

– Може, й так…