60

Приємний теплий вечір розливав флорентійськими вуличками безжурний сміх, стукотіння каблуків, мелодії вуличних музик, ароматні шлейфи парфумів... Все було сповнене неквапливої радості і розслабленості. Люди гуляли, спілкувались, сиділи на літніх терасах кав’ярень. На одній із таких терас Артем з Романом мали зустрітися з Андреа.

Чистокровний темпераментний італієць з широколюб՚язною усмішкою уже чекав за столиком.

– Ви Андреа? – спитав Артем.

– Так, – в Андреа була гарна українська вимова. – Прошу, сідайте.

Артем з Ромою сіли за столик. Офіціант запобігливо запитав про побажання гостей і хутко зник.

– То про що ви хотіли зі мною поговорити? – тон Андреа помалу змінювався із легко-жартівливого на більш дорослий.

– Так, перейдемо одразу до справи. Пане Андреа, моя дружина Тетяна брала участь у вашому заході і не повернулась додому. Ваша коуч Маріанна стверджує, що учасників відправили в аеропорт. Однак вона на власні очі цього не бачила. А бачила групу востаннє в підземеллі собору. І щойно потелефонував мій друг і повідомив, що на рейсі, яким мала летіти Таня, її не було. Тобто країну вона не покидала.

Андреа напружено слухав, не дивлячись на Артема. Він провалився поглядом крізь поверхню столика і склав руки в замок.

– Це був сюрприз – той похід у підземелля. Він не входив у нашу програму.

Артем напружився, Роман стиснув у руці смартфон з увімкненою онлайн-бесідою із Семеном: той теж мав чути розмову з Андреа.

– Та-ак… І хто займався цим сюрпризом?

– Розумієте, я не думаю, що маю вам це розповідати… – Андреа виглядав наляканим.

– Думаю, ви зацікавлені, щоб вашу організацію не притягнули до відповідальності, – гостро мовив Артем. – Пропала моя дружина, і востаннє її бачили в підземеллі, куди відвели її саме ви. І якщо з нею щось сталося…

– Я б не хотів скандалу, – зітхнув Андреа. – Скажу вам, але це між нами. До нас звернулась організація «Альфа-Ві». Не буду розповідати, хто вони такі. Але нам наполегливо запропонували зробити сюрприз-екскурсію для цієї групи. Типу всі учасники достойні того, щоб просунутись далі у своїх знаннях. І перший етап був – відвідання прихованих від загалу підземель. А далі – вони мали вирушити у подорож Італією, місцями, пов’язаними з таємними знаннями і справжньою історією.

– А якщо хтось з учасників був проти? – обурився Артем. – Ви силоміць відправили всіх туди, куди вони не планували?

– Але ж сюрприз, погодьтеся, дуже привабливий, особливо для тих, хто цікавиться. Ваша ж дружина, я так розумію, переймається цією темою?

– Моя дружина вагітна! І вона не планувала так надовго їхати від дому, – Артем помітно дратувався.

– Гм… – Андреа добирав слова. – Ви думаєте, їх силоміць змушують подорожувати і отримувати ексклюзивні знання? Та ваша дружина, певно, у такому захваті! І дитинці позитивні враження мами дуже корисні для розвитку. Дарма ви гніваєтесь і переживаєте. Така нагода випадає не всім. Далеко не всім.

Артем не знав, що відповісти. Він на якусь мить замислився.

– І скільки триватиме ця подорож? – нарешті запитав він, внутрішньо переконуючи себе у раціональності всього того, про що йшла мова.

– Хтозна… – Андреа погладив густу бороду. – Складно сказати… Я не володію такою інформацією. Наші повноваження закінчились із закінченням кола шабашу. А далі… Всі учасники – дорослі люди і в змозі вирішувати самі.

Артема гнітила невідомість і відсутність зв’язку. Можливо, Таня була в безпеці і була щаслива такій нагоді. А він даремно тут організував пошуки, підняв усіх на вуха… Артем поглянув на реакцію Роми. Вона була незрозумілою. Але Рома в погляді Артема вловив певний імпульс і звернувся до Андреа:

– Гаразд. А чи можна нам контакти когось із тієї організації?

Андреа був у сум’ятті.

– Розумієте… Це організація такого рівня… Я не можу розкривати їхні дані. Та й подорож секретна.

– Але ж хоч якісь контакти можна надати? – не вгавав Роман.

– Не думаю, що я маю право розкривати подібні дані. Та й нема в мене їх…

– Але ж ви передали учасників свого заходу їм, по суті, без згоди бодай когось із учасників, – не здавався Рома.

– Я думаю, хто хотів, той відмовився від подальшої подорожі, – викручувався Андреа. Артем і Роман пронизували поглядом італійця.

– Панове, я б з радістю вам допоміг. Але це рівень спецслужб. І умова нерозголошення була дуже важливою.

– Гаразд, але ми можемо тримати з вами зв'язок, раптом ви щось зможете нам повідомити? – спитав Артем.

– Звичайно! – усміхнувся Андреа білосніжною усмішкою і видихнув, неначе матуся, що пообіцяла дитині якусь іграшку, хоч насправді не збиралася її купувати. – Я перепрошую, мені вже час іти.

Андреа потиснув руки Артему і Романові і хутко вислизнув із кав’ярні.