63

Прим’ятий через недоспану ніч, Артем вже о пів на восьму спускався у кафе готелю. Фойє було залите сліпучим сонячним сяйвом. Ранок видався напрочуд усміхненим і мирним. Артем замовив каву. Незабаром підійшов Семен, і трохи згодом Роман.

Семен склав руки в замок на столі і діловито звернувся до Артема з Романом:

– У мене дві новини. Хороша і погана.

Артем нетерпляче випалив:

– З хорошої починай.

– Я дізнався, де знаходиться Таня.

– А погана новина? – Роман з острахом поглянув на Семена.

Їжакевич зітхнув:

– На жаль, вони в секретних підземеллях під Дуомо.

Артем не міг дібрати слів. Звістка була і справді шокуючою.

– Подумати лишень! – не стримував емоцій Роман.

– І що тепер? – спитав Артем.

– Справа вкрай непроста… – мовив Семен. – Але мій приятель згодився подумати, як нам допомогти. Свого часу я врятував йому життя, і він у боргу переді мною. Тож, саме час повернути борг.

Обличчя Артема вмить посвітлішало:

– Боже! Семене! Це щастя, що я звернувся саме до тебе! Обіцяю, ти отримаєш свою винагороду.

Семен пильно поглянув на Артема:

– Та я ж не лише за винагороду тут з вами. Ця вся історія мене самого зачепила. Система безжальна і продумана. І я їй служив. Розумієте… Я будував цеглинка за цеглинкою цю споруду, яка, виявляється, не для людей, а проти них.

– І я дуже радий, що ти тут з нами, – Артем торкнувся Семенового плеча. – Що нам тепер робити?

– Нічого, – відповів Семен. – Тільки чекати. Ви уявлення не маєте, яке це непросте завдання. Але та ж система, яка навчає своїх бійців, вчить нас, що безвихідних ситуацій не буває. Тому я впевнений, що результат буде позитивним.

– Хочеться вірити, – мовив Роман.

– Ви можете відпочивати. Сили ще знадобляться, – сказав Семен.

– Непросто це – відпочивати тепер… – зітхнув Артем.

– Вірю. Але зараз більше нічого робити.