71

– Батьку! Ти не можеш так говорити! – червонів від люті Артем.

– Ще й як можу! – пінився Микола Артемович. – Через цю діваху в нашої родини величезні проблеми. Ти он геть втратив клепку.

– Вона моя дружина!

– Дружина?! Дворняга без роду і племені! Дружина! Ще й з претензіями! Вдерлась у нашу родину. Сиділа би вже тихо. Але ні! Шило в одному місці їй муляє! Вона бігає, в усі діри зазирає, носа свого всюди пхає! І трубить про свої нібито відкриття.

– Батьку… Ми ж начебто у вільній країні живемо? Чи я помиляюсь?

– У вільній? Ха-ха! – істерично сміявся Микола Артемович.

Таня, почувши надто емоційну розмову, вийшла зі своєї кімнати і тихо стояла нагорі біля сходів. Артем із батьком спілкувалися у вітальні на першому поверсі.

– Ти маєш розлучитися. Після всього в тебе нема іншого вибору, щоб хоч якось нас реабілітувати.

Артем люто дивився на батька:

– Розлучитися?

– Так. Тоді питання щодо нашої компанії будуть зам’яті.

– Я не збираюся цього робити.

Микола Артемович якось по-злому розсміявся:

– Не збираєшся? Тоді я буду змушений усунути тебе від керівництва і позбавити акцій.

– Цікаво! І кому ти все залишиш? Хто стане твоїм спадкоємцем?

Микола Артемович перевів подих. Він випив води. А потім заговорив уже більш спокійно:

– Синку, я надіюсь на твою розсудливість. Я все розповів тобі. Тобі вирішувати. Але рішення в тебе має бути одне – на користь нашої родини і родинної справи.

Він розвернувся і пішов геть, залишивши Артема у сум’ятті.

Артем сів на диван. Таня спустилась у вітальню і сіла біля Артема.

– Микола Артемович правий… – зітхнула вона.

Артем подивився на Таню затуманеним поглядом:

– Ні, він не правий. Його турбує лише матеріальний добробут і його репутація. Він готовий через усіх і все переступити…

Артем дуже стримувався, щоб не виплеснути на Таню всі емоції, що кипіли в його нутрі.

– Може, мені справді краще піти? І у вас все наладиться… – сказала Таня.

– Що? Піти? – Артем з болем поглянув на Таню. – Після того, як я тебе шукав, рятував, ти хочеш просто так піти?! Хочеш знов мене покинути?

Таня взяла Артема за плече:

– Так буде краще: і для тебе, і для твого батька, і для мене. Всі забудуть про цю історію, і вашу родину залишать у спокої.

– Як же ти не розумієш? Як не розумієш, що ти для мене значиш?! – емоційно вигукнув Артем. – Я ледве не зійшов з розуму, коли дізнався, в яку небезпеку ти потрапила.

Він обійняв її і міцно притиснув до грудей.

– Кохана моя… Рідна моя… Не відпущу… Ніколи не відпущу, чуєш?

Очі Тані залоскотали сльози.

Вони сиділи, обійнявшись, відчуваючи тепло одне до одного, сплітаючись вібраціями якогось вищого порядку.