9

Вона прокинулась у готельному номері на узбережжі Сен-Тропе. Артема не було. Вийшла на балкон, загорнувшись у простирадло – дуже хотілося відчути себе героїнею фільму. Була дев’ята. Обличчя обтікав приємний теплий вітер. Вона не поїхала у серпні на море. Але натомість потрапила у рай. Медовий місяць з принцом. Подумати лишень…

Тепле вологе повітря лоскотало ніздрі. Море витягувало її душу у свою широчінь, і заповнювало нутро метеликами. Здавалось, що нема меж у цього щастя, що воно як космос, що вона ось-ось задихнеться від такого переповнення позитивними емоціями.

Таня сиділа на балконі. Вона все чекала Артема, щоб розділити разом це щастя. Однак його все не було. Вона зайшла до кімнати. На антикварному годиннику була одинадцята. Таня насупилася. Трохи вагалася, а тоді набрала його.

– Ти вже прокинулась? – ласкаво мовив Артем.

– Прокинулась дві години тому, і чекаю тебе в номері.

– Вибач, Танюсю… Мені подзвонили – виникли серйозні проблеми в офісі. Я мусив терміново летіти.

– Як?.. А чому ти мене не розбудив і не сказав?

– Не хотів, ти солодко спала… До всього ж – якби я тебе збудив, то було б складно від тебе відірватися.

Таня усміхнулась.

– І надовго ти до Києва?

– Дні на три–чотири.

– Ого…

– Так, люба, це бізнес. Бувають форс-мажори.

– Форс-мажори у мажора, – Таня засміялась.

– По-твоєму, це смішно? – голос Артема забарвився металом.

– М-м, а хіба ні? – наче спіймана за якоюсь шкодою винувато спитала вона.

– Таню, ти тепер дружина бізнесмена і маєш розуміти, що все це не просто так, що потрібна мудрість. Деякі жарти неприємні.

Таня відчула, як кров пульсує у скронях.

– Чому мовчиш? – Артем говорив роздратовано. – Думаєш, мені приємно було залишити кохану молоду дружину у теплому ліжку і летіти в Київ?

Таня мовчала, боялася сказати не те і не так.

– Май розуміння і терпіння. Я залишив тобі картку – можеш купувати, що хочеш. Жінкам дуже допомагає покращити настрій шопінг. Можеш узяти машину з водієм і проїхатись у Париж. Спитай на ресепшені в готелі – вони підкажуть. Все, мушу поспішати. Будь розумничкою. Цілую.

– І я тебе…

Таня стояла приголомшена, дивлячись, не бачачи, у вікно. Вона хотіла розказати йому про своє замилування морем і про безмежне щастя, відчуте тут, з ним, а він їй про покращення настрою шопінгом… А це його роздратування…

Було незрозуміло на серці. Не знала, як ідентифікувати це відчуття. Ніби хотілося плакати, але не плакалось, ніби хотіла образитись на Артема – але не ображалось.

Одяглась і вийшла до моря.

Море кланялось їй хвилями, ніби вона була принцесою… А вона й справді була принцесою. Море звеличувало її, обіймаючи її ноги. Це було приємно, довгождано, але чомусь уже не так мило і щемно, як у готельному номері до розмови з Артемом. Що вона пропустила у період зустрічань? Чому вона не знала Артема Роздратованого? В її уявленнях про нього був лише Артем М’який і Уважний, Тихий і Прекрасний. Словом – Принц. З великої літери Принц.

А тепер вона у сум’ятті сидить на березі моря і не знає, які висновки зробити. Чи не поспішила вона зробити цей вибір? Чи це саме ТА людина? А може, їй лише здалось, а вона повірила у цей самообман?

Настрій і далі погіршувався. Невже він так сильно образився на її жарт, що одразу став такий роздратований?

У Париж Таня не поїхала. Не те, щоб вона не хотіла побачити це старовинне і сповнене історичних цінностей місто. Вона хотіла зробити це з Артемом. І твердо вирішила дочекатись його повернення. А поки море було її розрадою.