30

  Ще зовсім недавно вона по-дитячому раділа розкішному матеріалу, відзнятому в замках Франції та Італії. А тепер усе втратило смак. Усі щасливі передчування розчинилися в довготривалих сльозах. Якби не нудота, яка періодично підкочувала до горла, вона б повністю розчинилась у своїй апатії.

Тато пішов на роботу, і Таня була вдома сама.

Вона зміряла температуру: на градуснику було 37,5. Її морозило. Таня поринула у сон.

Її розбудив дзвінок у двері. Спершу не знала, чи відчиняти. Дзвінок задзеленчав знову й знову.

Відчинила. На порозі стояв Артем. Тремтячими руками він тримав розкішний букет червоних троянд.

– Я скучив…

Вона відступила на два кроки назад.

– Танюшко… Я не винен перед тобою у тому, про що ти подумала. Сніжана, моя колишня, сама зайшла у палату. Її мама, моя колишня теща, лікувала Мирончика. І Сніжана випадково дізналась, що я в лікарні. Вона сама поцілувала мене, коли я хотів вивести її з палати… Танюша… Повір…

Таня дивилась на Артема жалісливими очима загнаного звірка. Раптом навколо все потемніло, і тіло розм’якло. Таня знепритомніла.

Отямилась на дивані. Артем плескав її по щоках, перелякано дивлячись на дуже бліду шкіру обличчя.

– Твоя мама казала, що ти прихворіла. А ти ще й в обмороки падаєш. Випий водички.

Таня слухняно випила. Вона стільки всього хотіла наговорити цьому зраднику. Однак коли він опинився ось так поруч, такий рідний і теплий, променистий і найкращий, вона розгубила всі слова.

– Танюшечка… Як ти?..

Таня мовчки дивилася в очі Артему. Глибоко. Сумовито. Спокійно і схвильовано водночас.

– Пробач мені, рідненька. І за Мирончика, що недогледів. Тому тобі й не казав нічого, бо я винен, що він захворів. Намок у басейні в ботсаду і змерз… Пробач і за Сніжанку – що дозволяв їй зі мною говорити, що не прогнав одразу… Повір, я тобі не зраджував.

Таня дуже хотіла його слухати, але чомусь так різко захотілося спати. Вона не могла здолати сон і поринула в глибоке, темне провалля. Просто лежачи на дивані. Артем приніс зі спальні ковдру і накрив Таню. Поставив троянди у вазу. І сидів поряд, дивлячись і дивлячись на неї.

Ніна Іванівна, заставши Артема в них удома, попросила його піти. І він пішов.