32

Таня не знала, як сказати Артемові, що чекає від нього дитину. Вона взагалі не знала, як зробити перший крок. Перед очима стояла картина, яку вона побачила у лікарні. І відтак не знала, чому вірити – власним очам чи словам Артема. Вона була розгублена і вагалася. Вибачить зараз, а він покине – і біль буде ще більший.

Ніна Іванівна вирішила взяти ситуацію в свої руки.

– Алло.

– Артем, добрий день! – почувся голос тещі у слухавці.

– Добрий день…

– Щось тебе не чути не видно вже кілька днів.

– Ви ж мене вигнали… Як там Таня себе почуває?

– О! Згадав нарешті! Татусик.

– Татусик? Ви про що?

– Вагітна Таня. Тому й почувалась погано, коли ти приходив.

– Що?! Це точно?! – Артему захопило подих.

– Точно, точно. Що думаєш робити?

– Ніно Іванівно, невже ви думаєте, що я не хочу повернення Тані? Я чекаю, дуже чекаю, коли вона знов переступить поріг нашого з нею дому. Я ж говорив вам, що з колишньою в мене все, що то була неприємна випадковість. І Тані я це говорив.

– Ну, тоді скажи ще раз. Бо Таня все сумнівається.

Таня повернулася до Артема. Цвіли сакури в садку. Це було так мило. Ніби навмисно до її приїзду.

– Дякую тобі, – лагідно мовила Таня.

– За що? – здивувався Артем.

– За те, що привіз мене в таку красу.

Артем щиро засміявся.

– Радий, що тобі вже краще. Танюша, я так скучив...

Якийсь час Тані було незвично в цьому домі. Відвикла. До всього ­– лишився якийсь осад у серці. Вона знала, що Артем не винен. Але тепер уже з’явилося знання: він може бути жаданий для інших. І це лякало. Плюс вона була вагітна, і це був мінус. Мінус у змаганні з іншими. Вона програватиме тепер у красі. В його розумінні вона така, навантажена, нікому не потрібна і нікуди не дінеться. Її не треба покоряти, завойовувати. Вона вже не цікава. Саме так поводився Віталик, коли Таня чекала дитину. І цей досвід вона уже підсвідомо переносила на Артема.

Попри всі ці думки і почування Тані, Артем був напрочуд уважний, значно уважніший, ніж раніше. Він ніби розквітнув, як ті сакури у них у садку. Таня навіть не підозрювала, що цей бізнесмен, який продумує всі свої кроки і проживає життя планами, може бути таким м’яким.

Мирончика після виписки Ніна Іванівна забрала до себе. Вона вважала, що хлопчика заморили і що йому необхідна реабілітація.