37

Цієї ночі Артем був ще більш ніжний. Він осипав Таню пелюстками поцілунків, застилаючи від неї тривоги і страхи. Він був щирий до дна. Він був таким, якими не бувають. І все забулося, розтануло в ночі.

А на ранок – згадалося. Треба було діяти – видалити те відео. І поки що все – зупинитись. Коли не знаєш, куди йти, потрібно постояти. Вдихнути і видихнути. І хай цим подихом буде для неї Артем – улюблений і солодкий, справжній лише для неї.

Вона попрохала його з’їздити з нею в Трипілля. За елітним відпочинком Артем пропускав подорожі містами і селами України. Це видавалось чимось незначним, нецікавим. І він ніколи не хотів таких мандрів. Але тепер, з Танею, хотів.

– Знов хочеш щось знімати?

– Ні, – усміхнулась Таня. – Просто там красиво.

– Просто красиво? – здивувався Артем.

– Так. Там є місце, яке дуже нагадує Крим…

Спогад про Крим був болісним і солодким водночас. Навіть для Артема, який поїздив багато по світу, Крим був особливим. А тепер, після окупації півострова, він не бував там принципово, хоч міг. Цілком.

– Цікаво, чим же тобі якесь Трипілля нагадує Крим? – недовірливо дивився на Таню Артем.

– Я не казатиму. Просто побачиш і скажеш, чи маю я рацію.

Їхали Артемовою машиною.

– Уперше їду сюди автівкою. Усе не можу звикнути до таких можливостей.

Артем хотів було додати, що якщо буде займатися і далі історичними шуканнями, то скоро доведеться відвикати, але вчасно зупинив себе. Інколи такі речі можуть зіпсувати цілу подорож.

Вони піднялись до археологічного музею.

– Зайдімо? – запропонувала Таня.

– Давай, якщо вже приїхали.

Артему сподобалось. Він, звісно, знав про так звану трипільську культуру, але ось у цьому музеї ще не був.

Біля музею лежали величезні кам’яні брили. Вони зацікавили Таню.

– Бачиш, скільки каміння? І воно таке дивне.

– І чим же дивне?

– Поглянь зі мною, одягни мої очі.

Артем усміхнувся, уявивши це буквально.

– Ну, давай, розказуй, що бачать твої очі.

– Подивись на цей камінь. Бачиш ці хвильки-бульбашки? Таке враження, що камінь кипів.

– Та ти що!

– Інакше як ти поясниш таке на камені? Він був у рідкому стані. Пам’ятаєш, я тобі показувала, як звуком плавиться камінь і в розплавленому камінці трубкою робиться круглий отвір?

– Ну.

– Ось і з цим камінцем щось подібне було. Може, навіть це був звуковий вплив. А ще мені здається, що ці камінці – з тої фортеці, яка тут колись знаходилась.

Артем здивовано дивився.

– Тут була фортеця. Он бачиш табличка.

На табличці на камені був напис про древньоруське місто Триполь в одинадцятому–тринадцятому столітті, осередок Трипільського удільного князівства.

– На карті Боплана сімнадцятого століття Трипілля позначене як зоряна фортеця. А отже, тут були грандіозні споруди. І це каміння могло пережити якесь сильне руйнування. Тому й виглядає так дивно, оплавлено.

– Танюша, але це все домисли.

– Авжеж. Це лише мої припущення. Просто я вже не дивлюся на отаке каміння, яке розташоване не там де йому треба, як на звичайне каміння. В кожному такому камінці дивовижна історія. Я тобі ще більше скажу: я вірю в те, що раніше дерева були велетенські, а потім стали камінням.

Артем дивно на неї поглянув.

– Не дивись так. Ми ж домовились, що ти на час одягнеш мої очі!

– Ну, окей.

– Так ось: офіційна наука визнає, що кам’яне вугілля – це скам’янілі рослини. Але на скелі, які є гігантськими пнями, говорить, що то столові гори. Хоча на деяких з них на верхівках навіть помітні річні кільця.

– Ой, Таню, це така дивна інформація… Якась єресь…

– Згодна. Але навіщо закривати свій розум? Були дерева-гіганти, вони з часом, зі зміною атмосфери, а може й у водах світового потопу, скам’яніли. І ми тепер кажемо на них «скелі», «столові гори». А існування зрізаних велетенських пнів підтверджує величезні можливості наших предків. Дома покажу тобі фото – поглянеш інакше.

– Ну, добре…

– Я в Карпатах помічала, що деяке каміння за структурою нагадує деревину. Я навіть фоткала разом деревину і те каміння, що, можливо, також колись було деревиною.

Артем все одно не міг сприйняти цю інформацію, хоча це було цікаво.

Таня повела його через сквер до обриву, з якого відкривався розкішний краєвид на обривчасті схили над водами водосховища.