Інста-дівчина

Розділ 11


Назар
 

Я вийшов з кімнати настільки легким, ніби з мене упав тягар. Я навіть ніколи і не думав, що такі взаємини можуть так обтяжувати. Їх ніби і не було, а й в той же час були якісь дурні зобов’язання.

Здавалося, Сніжка прив’язала мене до себе мотузкою. От тільки ще треба добре подумати, хто кого прив’язував. Схоже, у нас були двостороннє хворі стосунки. Час лікуватися.

Я вийшов з будинку, ні краплі не роздумуючи. Раніше б я залишився тут на всю ніч: зависав з хлопцями, пив, змагався в гонках на Xbox, потім усамітнився б зі Сніжаною. Але сьогодні мені усього цього чомусь не хотілося.

Я вдихнув на повні легені осіннє повітря. Приємна прохолода повільно пробиралася під відкриту шкіряну курточку. Відразу ж настрій підвищився на пару градусів.

Я сів у свою спортивну лялечку. Пару хвилин слухав приємне мурмотіння моєї маленької, а потім різко стартонув з місця.

За кількість алкоголю в крові я не переживав - від пари ковтків зі мною нічого не трапиться. Я і не в такому стані за кермом катався. І нічого, живий - здоровий.

Нічні вулиці, на щастя, ніяк не сприяли появі думок, які б неочікуваним цунамі снували в моєму мозку. В голові було порожньо. Я відкрив вікно машини.

Обличчя, яке обдувалося пахнучим жовтим листям вітром, приємно поколювало - з потоком повітря на мене падали дрібні краплі дощу, що так раптово почався.

Я повністю відкрив вікно та висунув на вулицю руку. Ловив падаючу воду та радів як дитина. Невже так можна жити?! Отримувати задоволення від кожної миті. Без спиртного, дівчат або ще чогось іншого. Що це – радощі життя чи, можливо, я з’їхав з глузду?

Далі думати не хотілось. Тому я проводжав очима пролітаючі повз мене дерева та кущі, якихось кошенят та поодиноких перехожих. Всередині мене відбувалося щось незвичне.

Я їздив по місту. Бездумно і безцільно. Немов пробував на смак свою несподівану свободу. Свободу від забобонів і нав'язаних незрозуміло ким обіцянок. Свободу від стосунків. Свободу від Сніжани. Свободу від себе.

 

Під ранок завалився додому і прямо на порозі зустрівся з батьком.

Здається, цієї ночі не спав не один.

- Назаре, нам треба поговорити, - підняв на мене почервонілі очі батько, а моє серце стислося від неприємного передчуття.

 

 

- Слухай, сину, я не знаю, що там в тебе трапилося, але прошу тебе не підкидати мені проблем, - стомлено почав батько.

- Вибач, я зараз не зовсім розумію, в чому саме моя провина, - вимовив я примирливим тоном.

- Зі мною зв'язався Кочетков, - почав було батько, а у мене всередині все перевернулося. Анастас Кочетков був батьком Сніжани, - ми дуже довго і нервово спілкувалися. Вже не знаю яким чином ти образив його дочку, але в найближчий час тобі потрібно буде зустрітися з нею і вибачитися. В іншому випадку - у нього є компромат на тебе. Дуже багато компромату, - мій немов раптово постарілий років на десять батько зітхнув, а я повірив. У Сніжани дійсно могло бути на мене багато чого.  - Знаєш, одна справа бізнес, там ми з Анастасом відчуваємо себе на рівних, зовсім інша - життя дитини. Поки я буду розгрібати твої завали, цілком можливо, що він обскаче мене в цьому тендері. Тому, - він зробив значну паузу, - розберися зі своїми проблемами сам, - а ось це вже виражало найвищу ступінь того, що батько на мене дуже сердитий. - Думаю, ти вже досить дорослий.

- Я кинув її, - я дивився прямо в очі батькові. - Ми з нею зустрічалися. Раніше, - поспішно додав, згадавши про легенду з Зоряною. - А потім познайомився зі своєю нинішньою дівчиною і ... і закохався, - брехав я майстерно, навіть мій батько повівся на цю казку. - А Сніжана, мабуть, ніяк не може зрозуміти, що ми вже не разом. Я обов'язково з нею зустрінуся. Вибачатися не буду, але поговорити поговорю. А щодо компромату, не переживай, у мене на дочку Анастаса теж досить всякої, - я замовк, оскільки в моїй промові мало не проскочила нецензурна лексика, і відразу ж виправився, - гм, всілякого поганого є, - при батькові я намагався не вживати таких слів. Та й в житті в цілому я лаявся рідко. Чомусь мені цілком вистачало звичайних слів, щоб висловити свої думки. Ймовірно, позначався досвід майстерної наліпки компліментів в ролі бабія.

- Зрозумів, - кивнув батько, потроху заспокоюючись. - Ти вже розберися з цим питанням. У мене всі сили і увага зараз на інше підуть.

- Буде зроблено, - уривчасто сказав я, натякаючи на те, що повністю підкорююся наказу колишнього майора. На щастя, мій батько не наполягав на тому, щоб я йшов по його стопах і відправився в армію. Військова кафедра була для мене цілком прийнятною. А ще, якщо її не відвідувати зовсім, а тільки заглядати іноді, "забуваючи" енну суму грошей, то взагалі лафа.

- До речі, що там з економікою? - недоречно згадав батько.

Я подумки вилаявся. Викладач з профільного предмету виявився козлом, який повністю відмовлявся від капусти. Через пару днів я збирався знову до нього навідатися. Сподіваюся, після цього все зміниться.

- Уже все вирішено, - збрехав я, піднімаючись по сходах в свою кімнату на другому поверсі.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше