Анна Пахомова

— Добрий вечір, я дуже рада, що Ви погодилися на інтерв'ю )

— Вітаю! можна на "ти". Питай, що цікавить, буду відповідати)))) це моє переше інтервю, так цікаво))

— Що ж, починаймо:
У Літнеті в тебе зазначено справжнє ім'я і прізвище?

— Авжеж. Я, між іншим, ще й адвокат, тому, якщо вже мене щось і піарить – то справжнє імя)

— Он як, зрозуміло )
А скільки тобі років, якщо не секрет?

— 33.

— О, то ти ще тільки в розпалі життя )))
А звідки ти?

— м. Кременчук Полтавської області. До речі, ота картинка церкви в тумані на моїй сторінці у Фейсбуці, то саме Кременчук і є )), тому що у більшості людей він асоціюється або з НПЗ, або з водосховищем.

— Як цікаво ), сподіваюся, я колись там побуваю )
Як ти дізналася про Літнет?

— Реклама в інтернеті. Колись давно придбала збірку оповідань міського фентезі, яка справила на мене чимале враження. Тож конкурс Літнету "Міські легенди" привернув увагу своєю ідеєю.

— Досить типова ситуація, адже реклама є всюди ))
Як довго ти є на цьому сайті?

— Із 07.03. 2018

— Оу, то ти ще доволі «зелена» тут ))), без образ )
Брала участь у тутешніх конкурсах?

— Чому ж «зелена»? Українська версія запрацювала в лютому 2018 року. А щодо російської – то так, я там зареєструвалась набагато пізніше, і мені не зайшло. Брала участь у кількох конкурсах – ті ж "Міські легенди", потім "Шерлок", і ось, "ЛІтературний листопад".

— Таким чином ми всі там «зелені» ))), і які твої враження від конкурсів?

— Знаєш, під враженням я розумію якусь сильну емоцію – захват чи навпаки роздратування. А ці конкурси, вони у мене не викликали чогось такого. Подала твори, та й подала. Не зайняла ніякого місця. Ну нічого. Буває. Значить, були кращі і сильніші твори. Я не трясусь над своїми текстами, не вважаю їх геніальними, і не очікую чогось надзвичайного від участі в конкурсі. Звісно, було приємно отримати відгук про детектив. Отримувати похвалу завжди приємно))) А взагалі – головне не перемога, а участь!)))

— Правильні думки і така властива письменникам самокритичність. В тобі, як бачу, є і те, і інше )))
Що тобі подобається і дратує на Літнеті?

— Підібрались до найголовнішого ). Шалено подобається контакт із читачами, їх відгуки і підтримка. Ти пишеш і відразу розумієш – те чи не те. Зайшло воно читачу, чи ні. А якщо не маєш можливості писати – то читачі тебе ще й мотивують своїми коментарями.
Дратує – бісова купа неякісних текстів. Погані переклади з помилками ще в анотації, які незрозуміло як пролазять в ТОП. Я пробувала те читати, але відкрита неповага до української мови і як насілдок до україномовного читача мене дратує.

— Повністю згодна з тобою, але, якщо говорити про дуже молодих авторів, то все може бути. Їм ще просто потрібен час для того, щоб здобути досвід, і саме такі, як ти їм у цьому допомагають )))

— Нє. Я не допомогаю. І я ще поки здатна відрізнити сирий текст недосвідченого автора від Ґугл-перекладу не такого вже й поганого твору. В тому вся біда – недосвідчений автор (ага, типу я досвідчений, якби не так) він завжди вчиться і вдосконалюється. Ми беремо словники, вишукуємо в тексті русизми, помилки, шукаємо синоніми і повноту. Переклади – то інше. Там немає прагнення вдосконалюватись.

— Твоя правда )
А які інновації ти б хотіла ввести на Літнет?

— Я пасивний автор. Мене все влаштовує в тому, що є.

— Просто все з тобою )
З якого віку пишеш книги?

— Якщо серйозно, щоб їх читали, то з минулого року )), а “шото как-то сочінять" почала як тільки навчилась писати.

— Як дивно )))
В яку пору дня ти найбільше любиш писати?

— Улюбленої пори у мене немає. Все моє життя підлаштоване під дітей і роботу. Тож пишу уривками, коли є можливість: або ввечері, або на вихідних удень. На жаль, варіанти ніч/ранок пролітають за обєктивними причинами.

— Зрозуміло. Напевно, тобі завжди хочеться, щоб у добі було більше, ніж 24 години )))
Наступне питання трохи банальне: Що тебе надихає?

— Музика. Під кожну пісню в своєму плейлисті я маю якусь історію. Деякі ще не записані. І люди. Ну, не те, щоб надихають, але ідей для сюжетів підкидають мимоволі чимало. Події надихають. Тобто, я читаю про якусь історичну дату чи персону, і виникає ідея написати щось своє про це. Зараз дуже хочу історичний любовний роман написати, щоб події в Криму були часів яничар. Або про дочок Ярослава Мудрого.

— Ого, мене також музика неймовірно надихає! Ми маємо дещо спільне ) Думаю, що з написанням цих романів у тебе все вийде і під книгами знову буде багато зірочок і коментарів ))
Чи бували в тебе творчі кризи? Як ти їх долала?

— Я не так давно письменник, щоб ще й кризи переживати )), але буває втома, звичайна людьська втома. Буває втрата цікавості до твору. Це коли ти його вже кілька разів в голові прокрутив від початку й до фіналу, і воно тобе вже ве́рне від цієї історії. А її треба писати, та ще й цікаво.
Ну, власне, коли втрачаю цікавіть, то просто змушую себе писати – навик є. Я ж юрист. МИ пишемо на замовлення весь час. І з часом стає неважливо, що писати – роман чи апеляційну скаргу. Аби тільки знати про що ти пишеш.
Дякую за побажання, я теж сподіваюсь, що книжки з часом напишуться і знайдуть відгук у читачів.

— Дуже корисно використовувати досвід із однієї справи в іншій ), а про втрату цікавості до власної історії гірка правда.. і в мене нерідко буває (
Які в тебе улюблені автори на Літнеті?