Марко Войт

— Вітаю, я тішуся, що Ви сприйняли запрошення на Інтерв'ю позитивно :), це допоможе моєму проекту розвиватися. Ми з Вами на "ти" чи на "Ви" будемо? Починаймо? ;)

— Добрий вечір! Для початку - давайте познайомимося - мене звати Тарас (Назар Скалюк, Марко Войт - то все псевдоніми). Можна на "ти", як Вам буде зручно.

— Прекрасно ), якщо ти готовий, то давай починати ;)
Перше питання якраз стосується псевдоніму: Чому ти не зареєстрований під справжнім іменем і прізвищем?

— Мене ще зі студентських часів дратувала ситуація, коли на тебе починає працювати твоя залікова (гадаю, що всіі, хто вчився у внз мене зрозуміють). Хочеться, щоб людину (автора) оцінювали за її роботами, а не за іменем і тим шлейфом, який уже є в інтернеті. Багатьом людям я знайомий, як Назар Скалюк (хоча це теж псевдонім), а на Літнеті зареєструвався як Марко Войт.

— З тобою цілком можна погодитися, але чому ти маєш аж два псевдоніми? Невже не краще з одним? :)

— Безумовно, краще ))). Але коли я реєструвався на платформі, то заходив через Фейсбук, де я також Назар Скалюк. А потім чи то щось пішло не так, чи я не зрозумів усіх вимог, але система не хотіла впускати мене далі, як Назара. Довелося вигадувати Марка Войта. Трохи прикро, що Войт дублює іноді ті тексти, які вже належать Скалюку... А з іншого боку, на Літнеті чимало людей знають мене, як Марка... Ось так і живу із розтроєнням особистості :D

— Ой, та так навіть цікавіше! :"D
Скільки тобі років і коли ти почав писати свої перші книги?

— Мені 44. Бажання писати прокинулося десь у класі сьомому. Справа в тому, що тоді ми з батьком дуже захоплювалися історичною літературою – романами й повістями про князівські та козацькі часи. Частенько обмінювалися думками про прочитане. Одного разу батько придбав книжку, яка йому дуже сподобалася, а мені вона, як то кажуть, не зайшла. Я щиро висловив своє ставлення до тексту та до автора і наштовхнувся на несподівану відповідь від тата: "Критикувати кожен зможе. А ти сам напиши". Ось так я і взявся писати повість про Петра Сагайдачного, за яку мені й нині не соромно (правда, лежить рукопис у столі). А вже далі понеслося...

— Цікаве у тебе починання ))) воно в мене викликало мимовільну щиру усмішку ;)
Як ти дізнався про Літнет? Якими були твої перші враження про нього?

— Отак одразу не можу пригадати, звідки саме дізнався. Здається, десь в мережі виплила інформація про якийсь конкурс на платформі (найімовірніше, то була "Сучасна Попелюшка"). Зайшов, подивився, а враження були як у Петрика П’яточкіна з відомого мультфільму: "А це вже цікаво..." Так і зачепився.

— Прикольно ))). Я, чесно кажучи, вже на початку відчула, що інтерв'ю з тобою буде цікавішим за попередні ;), і з кожною своєю відповіддю ти мені це доводиш )))
Чому ти навчився і що здобув за час перебування на Літнеті?

— Хм... Як би це правильно сформулювати. Навчився розумінню, що сучасний літературний процес – це щось далебі більше, аніж творення текстів. Замало сидіти собі вдома, писати тексти в шухляду і скаржитися близьким знайомим: "Я такий талановитий, а видавництва не вишиковуються до мене в чергу" (тут я не стільки про себе, скільки про багатьох авторів мого покоління). Якщо хочеш, щоб про тебе почули – рухайся. Літнет навчив, що важливою є не тільки начинка (відлежаний та відредагований текст), але й обгортка. З часом усвідомив, наскільки убогими є обкладинки до моїх текстів у порівнянні з іншими. А це спонукає до вивчення літератури з дизайну та верстки, до консультацій із професіоналами з інших царин. Одним словом, Літнет – це своєрідний трамплін. Але хтось може злетіти з нього на 240 метрів і зірвати аплодисменти публіки, а хтось борснутися в сніг одразу за столом відриву. Це я так, образно, бо насправді падіння може бути дуже болючим. Літнет навчає не милуватися самим собою (цим іноді грішать автори-початківці), а придивлятися до інших. Успішних авторів помітно одразу, як і потенціал тих, хто такими може стати.

— Твої слова – чистісінька правда! Вони пасували б навіть до побажань початківцям ))). І так, над обкладинками до книг дійсно варто попрацювати (заглянула до них, щоб оцінити ситуацію).
Брав участь у тутешніх конкурсах? Якщо так, то якими були твої враження від участі?

— У тутешніх конкурсах участі не брав (то тематика не підходила, то часу було обмаль), але читав окремі конкурсні роботи. Найбільше розчарувало те, коли окремі люди намагалися притягнути за вуха свої твори під вимоги того чи іншого конкурсу. Вважаю, або ти дотримуєшся усіх правил гри і змагаєшся на рівні зі всіма, або не біжиш за потягом, який уже поїхав.
Хоча були й такі конкурсні роботи, які захоплювали подих (але не всі вони були переможцями).

— Он як, то ти зіграв роль такого собі неофіційного судді )), мені так здалося ).
Що тобі подобається і дратує на цій платформі?

— Подобається певна анонімність авторів, подобається, що щоденно спостерігається якийсь рух, що окрім поважних текстів люди викладають дописи в блогах (навіть я почав таким грішити). Дратують сирі тексти, які тут впереміш із хорошими. Складається враження, що людей тільки засвербіло – і вони одразу ж про це пишуть, ковтаючи літери, не стежачи за родами й відмінками і повністю нехтуючи розділовими знаками. Такі автори іноді не зауважують, що плутають персонажів, що відбуваються певні розбіжності в логіці тексту. Не до кінця розумію й тих авторів, які одразу пишуть і викладають наживо одразу декілька творів. Складається враження, що мені, як читачу, намагаються "втюхати" одразу декілька сирих напівфабрикатів, а я волію одну, вишукану страву.

— Ти беззаперечно маєш рацію (щодо поганих текстів), але чому тобі подобається анонімність авторів? Ще ніхто так не говорив мені, тому й цікаво :))