Розділ 8

Все-таки правду кажуть, що після дощу обов’язково буде сонце. Не буває, щоб в житті все було погано. І після тижнів невдач, я знову підіймаюся і йду вперед. Нехай повільно, важко, та крокую. Мабуть, найголовніше - це не зупинятися. Краще робити бодай щось для досягнення мети, ніж впасти і кричати на все горло, що світ жорстокий та несправедливий. 

А ще, кожна помилка чи невдача, це шанс перевірити себе. Зупинитися і подивитися на ситуацію з різних боків, покрутити її, як м’ячик. Можливо, розв’язання було в тебе перед очима, а ти його не помічав. Чи так Доля дає тобі підказку, що варто відмовитися від певних речей чи дій на користь інших. Адже як можна покласти в шафу чергову новинку, якщо там просто немає місця? Складати на підлозі, на стільцях? Тоді це буде гармидер і ти не зрозумієш, що нове, що старе і що в тебе взагалі є. Тому не буду сумувати за крамницею, адже натомість отримала не менш цікаву роботу, ще й за професією. Нічого не буває без втрат і це треба прийняти.

Статтю я скомпонувала на диво швидко, натиснула “відправити” і пішла готувати пізній сніданок. В офіс на 12, так що встигну швидко поїсти і доїхати, як раз за цей час редактор прогляне мої писульки. Все-таки складо цілу ніч розважатися, як вони витримують? Пристосувалися чи вживають якийсь допінг? О, непогана тема для наступної статті, треба занотувати. 

Вже о дванадцятій я була в редакції. Так хвилююче, зараз познайомлюся із головним редактором журналу та невеликим колективом. Видання нове, ще не популярне, тому штат малий. Виходить журнал щомісяця і зосереджений на цільовій аудиторії від 16 до 35 років. Тобто писати треба легко, без закручених і довгих фраз, цікаво та головне на сучасні молодіжні теми. Це мені прийдеться дізнатися чим захоплюються підлітки, що нового у світі моди, техніки, технологій. Що зараз читають, дивляться, в які ігри грають, розібрати музичні вподобання. Ох, якщо мене зараз остаточно затвердять, то роботи буде більше, ніж очікувала.

-Пані Соломія? Заходьте, будь ласка, сідайте. - Дівчина років 30 запросила в невеликий кабінет. - Мене звати Анастасія, я засновниця журналу та головний редактор. Думаю з тематикою видання та нашим стилем ви трохи ознайомилися, ваше резюме читала. Тому давайте відразу до головного. Статтю вашу читала, є деякі недоліки, та загалом цікаво. Ви дійсно зможете ходити на закриті вечірки?

-Дякую,  - тільки тепер видихнула я. - На кожен захід звісно не маю доступу, проте час від часу можу приходити. Але якщо треба постійно, то щось придумаю.

-Це я відразу думаю чи виділяти окрему сторінку під ваші історії, чи це буде одноразова інформація.

Божечко, невже я це дійсно чую? Фантастика.

-Так я можу за один вечір брати декілька інтерв’ю. А дізнаватися про наступні заходи чи новини у світі міленіалів від свого, скажемо, інформатора.

-Оу, хлопець? - Посміхнулась Анастасія.

-Знайомий. То як?

-Варіант. А тепер про те, що ми можемо вам запропонувати. Кажу відверто, фінанси зараз обмежені, відкрились нещодавно. В колективі поки головний редактор, журналіст, дизайнер, коректор, але є відкриті вакансії. Тому можна розраховувати на … апчхі гривень з подальшим підвищенням.

Не дуже багато, та це поки єдина робота, ну Дена не рахуєм, там ще декілька виходів.

-Я згодна.

-Чудово. Соломіє, надіюсь вам у нас сподобається. Ходімо знайомитися.

Ось так в піднесеному настрої я почала нову сторінку свого життя. В команді виявились дівчата і аж один чоловік. Молоді, веселі, активні, що ще потрібно для хорошої компанії.

-Ден, привіт. Уявляєш, мене таки взяли і стаття сподобалася. Надішлю Єгору примірник, коли вийде. - Чомусь йому першому хотілось розповісти про успіх.

-Мала, я навіть не сумнівався в тобі. Не забудь за послугу, - ох, невиправний він.

-Пам’ятаю, тільки давай щось адекватне, благаю.

-Я подумаю, - задоволено муркнули на тому боці слухавки.

І от що ти йому скажеш? А потім в голову прийшла приємна думка: що як Артема запросити на вечерю? Приготую щось смачненьке, відмітимо початок моєї журналістської кар’єри, заодно і поговоримо. Не розумію його негативного настрою стосовно моєї роботи. Може вдасться переконати…

***

-Соль, ти неперевершена господиня. - Відсалютував мені бокалом з червоним вином Артем.

-Дякую, хотіла розділити свою радість із тобою. Досі не вірю, що мене взяли.

-Молодчина, проте робота вночі мені зовсім не подобається.

-То не щоденно ж! - От як його переконати, що нічого страшного немає? - За один раз буду набирати якомога більше матеріалу і Ден буде поруч, ніхто не чіплятиметься.

-От як раз його краще б не було. Ви так здружилися. Дивно, ще на початку ненавиділа його, а зараз чекаєш від нього допомоги і захисту.

Артем встав із-за столу і підійшов до вікна. Надворі був пізній вечір, сонце заховалося, проте небо не встигло накинути на себе темну ковдру. З надвору віяло літнім вечором. Я підійшла до чоловіка, але не наважилася торкнутися.

-Артем, не вигадуй того, чого немає. І я використовую всі можливі підказки, варіанти, що пропонуються. Чому б ні?

-Так звернися до батька. Чим не варіант? Варіантіще просто. - Артем розвернувся обличчям до мене і потягнув на себе, - Соль, я не зможу спокійно спати знаючи, що моя дівчина десь гуляє, хоч і по роботі. Давай спробуємо налагодити контакти. Зустрінемось, хочеш я сам з ним поговорю?