Нульова. Сонце імперії

1. Нарешті зі мною. Новий дім

"Щаслива людина занадто задоволена сьогоденням, щоб занадто багато думати про майбутнє." – Альберт Эйнштейн

Рубін Аваро Тірен 

- Прошу, не змушуй мене діяти радикально, аби втримати тебе поруч.

Аскхар не жартував і це не сон. Він справді говорить такі речі з льодяним обличчям? Після всього, що між нами було?! Не розумію... Я очікувала чогось подібного, але ж не під наказом смерті.

Його слуга наче відчував з кого потрібно починати різню. Розалі перелякано закліпала очима. Дивилася прямісінько на мене в пошуках порятунку. Клярси! І як лише посмів поставити мене перед таким вибором?! Життя подруги, чи зможу коли-небудь простити собі її смерть? Чи зможу спати знаючи, що винна у її смерті? Відповідь надто очевидна...

- Стійте! - зупинила фернна, котрий вже замахував меч. - Я залишуся, Аскхар-р-р! - злісно вигукнула. - Дивись не пошкодуй про це, темний!

- Ніколи.

Чоловік вдоволено посміхнувся, адже це була його перемога! Правда бій не чесний... Аскхар притиснув до себе в обіймах й шумно вдихав повітря. Його широкі долоні гладили спину й здавалися надто гарячими.

- Попрощайся зараз, цей вечір хочу провести з тобою. - прошепотів на вухо.

Він явно себе переоцінює, негідник! Провести вечір?! Та я тобі очі виколю, невдячний! Спробуй мене щось попросити! Я подбаю, аби в палаці жити стало "весело"! Мій гнів не вщухав. Однак, зараз сперечатися з Аскхаром немає сенсу. От назбираю козирів у рукав, тоді він відповість!

- Подбайте про мою сім'ю, - тихо промовила до друзів. - Я не попрощалася з ними, як слід... Передала Торном, що полетіла сюди на порятунок. Тепер шкодую.

- Рубін, - сумно протягнув Сіракл. Парубок не знав, що краще сказати. - Ти...- важко давалися слова.

- Чш-ш-ш! Все нормально. Аскхар не скривдить. Принаймні живою залишуся однозначно, - намагалася пожартувати. - Не відчувайте себе винними, краще подбайте про нульових, поки мене нема.

- Обов'язково! - кинулась в обійми Розалі. - Дякую, що врятувала! Ти - неймовірна, Рубі!

- Все-все! - плеснув у долоні темний. - Вранці ще зустрінетеся. Вілан, подбай про гостей. Ми йдемо.

Принц схопив за руку й потягнув за собою. Коли двері залу зачинилися й друзі мене не бачили я різко смикнула за руку й звільнилася. У моєму погляді явно читалася "війна". Та Аскхара все це звеселило. Він подарував дитячий цілунок у щоку й підхопив на руки. Я намагалася опиратися та дуже швидко здалася. Якою б сильною не була, та проти нього ніяких шансів.

Ми минули довгий коридор, піднялися на поверх вище та повернули на право. Там знаходилася його спальня. Величезна кімната з ліжком, балконом, письмовим столиком, височенними полицями для книг і декоративними обладунками.

- Щось у тебе не затишно, - скривила обличчя. - У тій кімнаті, де я зупинилася, значно краще! Піду-но я туди.

Але Аскхар був глухим до моїх слів, його звіриний погляд горів розпеченим золотом. Вени на обличчі напружилися ще більше, коли той поклав мене на ліжко.

- Не смій думати про це! Ти змусив мене залишитися тут! Ти погрожував моїм друзям! Я не дам тобі й пальцем до себе торкнутися!

- Рубін, але ж ніхто не постраждав. Якби ти не гралася зі мною, то і викрадення не було б. - виправдовувався негідник! - Я ще у Ліві заявив про свої права на тебе, чого бісишся? Мою мітку анулювала, втекла й не хотіла зустрітися. Знаєш скільки законів порушила?

- Аскхар! - гаркнула на нього. - Я - нульова. Мені начхати на всі закони магів! Воно на мене не діє, ти забув?

- Але діє на мене. - чоловік притиснув до ліжка вмостившись зверху й ніжно водив пальцями по обличчі, повільно спускався до шиї, а далі почав стягувати одяг.

- Аскхар...

Якось жалісно прозвучало. Серце схвильовано забилося згадуючи митті нашої першої ночі. Щоки зачервоніли, тіло вкрилося сирітками. Чоловік скинув сорочку, показуючи свої дужі плечі та зваблюючи своїм тренованим тілом. Клярси! Що ж це робиться зі мною! Хотілося прикрити обличчя руками, ховаючи свій сором, але водночас не могла відвести від темного погляд. Якщо думати головою, то нічого доброго від наших відносин очікувати не можна. Але й уникнути сьогоднішньої близькості, теж. Він не відступиться, хіба що війна на дворі почнеться, тоді залишить мене. Отож, опиратися - лише собі боляче робити. А кохати? Мені не можна його кохати, щоб не сталося, ні! Я мушу тримати серце на відстані. Він принц, нам не судилося бути разом...

Аскхар стискав сідниці, даруючи пристрасні цілунки. Температура між тілами гарячішала, мені все важче було зберігати ясність розуму. Я хотіла з не меншим запалом відповідати йому на ласку, проте відсіювала подібні бажання. Добре-добре! Аскхар до бісиків мені подобався, та я надто близько, щоб перейти межу безповоротності. Його не можна кохати! Наче карбувала на серці слова...

Не знаю, чи відчував щось темний до мене, чи це звичайна одержимість? Його взагалі важко передбачити, чи то прорахувати. Хоча зараз це не важливо. Зараз наші пальці переплелися й ми обидвоє віддалися інстинктам...

                                                                              **************

Вранці я прокинулася першою і на мій подив - бадьорою! Після того, як одягнулася, розбудила Аскхара, що мов дитина скрутився калачиком. Яка неймовірна різниця, між нахабним принцом, та милим, сонним темним.

- Вже світанок? - ледь зрозуміла, що він муркнув.

- Так. Я піду зустрінуся з друзями, вони скоро мають повертатися додому.

- Разом підемо, - позіхнув чоловік. - У тій стороні ванна, - вказав на ще одну кімнату, яку і не помітила вчора.

- Мені потрібно до своєї кімнати, взяти інші речі.

- Всі твої речі тут. - здивував фразою. - Тепер це і твої покої, дорогенька.- зашкірився.

- Що?! - вскочила з ліжка, наче ошпарена. - Цього не буде, Аскхар! Ти мене навіть не спитав, чи хочу? Думаєш, принц і плювати на решту! Я тобі не іграшка для любовних втіх!

- Тихо-тихо! - намагався мене втихомирити.

- Яке тихо? Ти явно щось плутаєш у наших відносинах!

- Що плутаю?! - не витримав він. - Ти - моя жінка! Ще тої ночі, як вперше віддалася стала належати мені! То в чому проблема? Чому опираєшся?!

- Ти егоїстична скотина, Аскхар. - спокійно й холодно відповіла. - Поквапся, - підійшла до шафи у пошуках своїх речей, - мої друзі ранні пташки.

Чоловік зник за дверима ванни, а я прокручувала план помсти. Хоче він того, чи ні, та йому доведеться змінити своє бридке відношення до жінок! Я не дозволю поводитися зі мною, як із гнобленою рабинею. Не на ту наштовхнувся, дорогенький!

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше