Нульова. Сонце імперії

10. Повернення на світлі землі.

"Людське життя подібне до коробки сірників. Поводитися з ним серйозно — смішно. Поводитися несерйозно — небезпечно."

А. Рюноске

 

Темний втомлено заплющив очі, прикривши долонею обличчя. Не думаю, що така методика сильно допомогла заспокоїтися. Я посміхнулася. Чомусь, саме таким він здавався мені милим.

- Я залишив тебе на самоті, всього на коротку мить...- наче звір, тихо шипів той. - А ти вже встигла відшукати пригод на свою м'яку частину тіла. - налитий золотом погляд, дивився виключно з турботою, через що мені стало ніяково.

- То не навмисно. Нічим не можу зарадити, коли палац переповнений отруйними зміями. - знизила плечима.

Аскхар обережно взяв під руку та провів до свого "дому", де нас чекав Шум. Ми дісталися швидко, адже принц скористався своїми чарами, щоб телепортнути до дверей кабінету. Я одразу вмостилася на шкіряному диванчику, розслаблено випрямивши ноги. Темний сів за своїм робочим столом, а фрімм щось гортав у куточку кімнати, як завжди з'явившись нізвідки. Після короткої мовчанки, Аскхар мовив:

- Батько вирішив мене відправити на допомогу Світлому королівству. Питаю востаннє, ти хочеш поїхати зі мною?

Очевидне питання, на котре мала відповідь - не хочу. Мене вивертало від думки про короля та його дітей. Мені настільки було начхати на долю цілого континенту, що аж затремтіла від жаху. Коли? Коли я стала такою жорсткою? У королівстві живуть, старі, немічні, діти, жінки... А як не намагайся, жалю до них витиснути не можу...

- "Рубі, з тобою все гаразд?" - спитав Шум.

Ще кілька хвилин намагалася знайти раціональну причину, чому не відчуваю жалю до світлих? Та причина не вимальовувалася. І попри моє велике не бажання туди повертатися, я не відмовила Аскхару. Відпускати його самого у пекло бою було б нестерпно.

- Я з тобою. - коротко відповіла.

- Рубін, - піднявся зі свого місця темний та наблизився, - битва з мороком не є частиною нашого договору, не змушуй себе робити те, чого не хочеш. - ніжно торкнувся моєї щоки долонею.

- Такий мій вибір Аскхар, - впевнено дивилася йому у вічі, - я не дам тобі загинути на війні

На такій ноті розмова була завершена, після чого відправилася збирати речі.

 

 

 

Кронос Аскхар

Кров повільно закипала у венах, якби старанно не намагався заспокоїтися. Холодний піт студив тіло. Я ще ніколи так не сумнівався у своїх рішеннях, як зараз...Мені завжди здавалося, щоб здійснити свої мрії - потрібна влада. І чим більше її отримаю, тим швидше бажане стане реальністю. А тепер усі переконання перевернулися з ніг на голову. Батько не такий вже й тиран, яким його вважав. В імперії не так багато людей схожими зі мною поглядами. А для отримання влади, доводиться ризикувати життям єдиної жінки, котра закарбувалася на серці. Примиритися з останнім - найважче. Чому Рубін не повернулася до свого народу, коли випала можливість? Навіщо взагалі пертися у лапи мороку?! Я ніяк не міг зрозуміти, що коїться у прекрасній голівці цієї дивачки.

Фрімм якогось дива не пішов за Рубі, а залишався у моєму кабінеті гортаючи якийсь довідник. Я потягнувся за фляшкою старого рому й налив у дві склянки.

- Будеш? - запитав свого німого приятеля.

Той відірвався від читання, глянув на наповненість пляшки та усміхнувся. Поставив книгу на місце та сів за стіл навпроти мене. Я не знаю, чи вміє воно пити, однак склянку осушив одним духом. Легке сп'яніння мені відчулося на третьому колі, а після п'ятого вирішив припинити свято. Фрімм не підтримав мене й сам потягнувся розливати вже надпиту другу фляшку.

- Досить. - впевнено, сподіваюся ще й чітко, вимовив я.

- "Слабак!" - чоловічий голос прозвучав десь у голові.

- Що-що? - здивовано витріщив очі.

- "Слабак! І що в тобі знайшла Рубі? Мале дівчисько, геть не розуміє з ким їй буде краще." - фрімм налив до повного дві склянки й осушив свою.

- Думаєш з тобою їй буде краще? - проковтнув вогняну рідину. - Забереш на свій острів та цілими днями звірів ганятимете? Вважаєш це кращою перспективою?

- "Принаймні звірів приємніше ганяти, ніж клярсів."

Мені не було що додати. Тим паче він мав рацію. Не варто було вплутувати Рубі в політику імперії. Це якщо мислити раціонально, але повертаючись у минуле, то жодної логіки я не притримувався. Егоїстично бажав бачити її поруч, попри всі "але". І чхати хотів на заборони, перепони, та й супротив самої Рубі. Для темних звичне діло - вирішувати долю своє жінки. Тільки більшість свого життя я провів у світлих, де мали рівні права, як жінки, так і чоловіки. Однак, мене це не зупинило...

- Ваша темність, - з купки густого, сірого диму, з'явився мій прислужник, - конкубіна зібрала речі й очікує вас в головному залі.

- Дякую Вілан, можеш бути вільний.

Я озирнувся, фрімма на місці вже не було. Дивний гівнюк, бісить неабияк, проте, як охоронець - відмінний. Стільки випити й копита не відкинути, не кожному під силу. Що ще дивніше, мені вдалося з ним поговорити? Це чудернацька сила спиртного так подіяла?..

До залу я спустився лише після того, як випив магічну настоянку, котра забирала ефект сп'яніння на короткий проміжок часу. Теоретично мені має вистачити, щоб телепортуватися з усіма в королівство, дістатися табору й там переночувати.

Спускаючись сходами першу кого побачив, звісно, була Рубін. Одягнена як в той день, коли вперше прилетіла сюди. Облягаючі, чорні, шкіряні штани, та короткий строгий камзол, прикрашений вишивкою. За спиною красувалися двоє тонких мечів, а на правій ніжці мостилися кілька кинджалів. Акуратно зібрана багряна коса, з поодинокими білими пасмами. Зізнаюся, мені важко було звикнути до таких змін у зовнішності. Хоч я і не пам'ятаю, якого кольору були її зіниці, та від погляду завжди віяло ніжністю, допитливістю та спокоєм. А тепер в її очах криваве полум'я, котре випромінює лише холодний розрахунок. До прекрасного, майже невинного образу, додалися зовсім інші риси: тиха, розсудлива, хитра та підступна. І сам не очікував, що Рубі так швидко підлаштується під тутешні інтриги.

- З тобою все добре?

- Чому питаєш? - запитав у неї.

- Виглядаєш втомленим і так витріщився на мене, мов вкопаний. - нахилилася, щоб поправити ремінчик на зброї. - То вранці дозволиш бути присутньою на обговоренню плану?

- А можу заборонити? - щиро здивувався.

- Звісно можеш! В темних жінка має стояти позаду чоловіка та не втручатися у його справи, а ще бла-бла-бла.

- Ха-ха-ха! - звеселила мене. - Але ти не темна і я не хоч щоб нею стала. - нахабне обличчя цієї маленької зарази було надто милим, аби не наблизитися і цмокнути в щоку. - Ходімо!

Поруч з моїм палацом вже вишикувалися солдати з імператорського війська. Було обумовлено з  батьком, що зі мною прибуде три сотні елітних люфернів. Решта війська, з провінційних телепортів, дістанеться місця на чолі з двома генералами, а це близько дві тисячі воїнів.

Перекидка сил, річ не надто швидка, адже в телепорт одночасно можуть четверо людей. Сама телепортація триває від 5 до 10-ти секунд, після чого у телепорт зможе зайти наступна пара. Енергії одного телепорту вистачає на сотню таких кидків, після чого кам'яні плити повинні увібрати достатню кількість магії для свого функціонування. Без людського втручання, плити вбирають магію з повітря та землі, на що йде близько одного дня. Проте, ми навчилися заряджати їх швидше, вливаючи свою магію скоротивши час очікування до однієї години. Нехай звучить досить складно, однак це набагато ефективніший метод пересування, ніж політ на керсах, чи то інших тваринах.

Вже через три години усі триста вояків були на світлих землях. Віт скористався телепортом мого батька, тому прибув першим. Він провів нас до свого табору, де вже стояли розкладені шатри, горіли маленькі вогнища, пахло жареним м'ясом та чувся регіт регорннів. Деякі солдати мали численні поранення, що мене здивувало.

- Ви вже вступали у бій? Чому стільки ранених? - поцікавився.

- Ні, однак морок непередбачуваний. Кілька клярсів створилися тут, коли перший загін прибув облаштовувати табір. Клярси напали неочікувано, через що семеро моїх воїнів загинуло. Близько тридцяти отримали поранення...

- Зрозуміло.

Віт завжди мав добре серце й надто сильно любив свій народ. Ці втрати для нього не просто цифри. Я вирішив не продовжувати бесіди, аби не засмучувати друга більше.

Наші шатри знаходилися поруч. Вітодаус побажав спокійної ночі, та відправився до себе, одразу після того, як провів нас. Схоже він більше, ніж просто засмучений. Я б хотів з ним ще поговорити, однак дія зілля втрачала силу, а моє сп'яніння поверталося. Щоб не створити жодних проблем я поквапився до ліжка. Одне не врахував... Рубін.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше