Нульова. Сонце імперії

20. Новий імператор та імператриця.

Найстійкіша опора для жінки - чоловік. Найстійкіша опора для чоловіка - жінка. 

 

Рубін Аваро Тірен

Чому так дзвенить у вухах? Все тіло болить і не слухається. Що за жарти?! З усіх сил намагаюся розплющити очі. Невже магія? Спробувала очиститися за допомогою своїх чар, але мене чекало розчарування. Жодного магічно впливу на організм не було.

- М-м-м. - запхикала від болю.

- Прокинулася? - чоловічий голос, котрий не можу впізнати. - Надто швидко. Ти мала проспати до ранку. Торговець сказав, що цей препарат гарантовано подіє на темного воїна, що ж тут говорити про дівку.

Голос вже здавався знайомим та через головний біль я не могла думати. Яке гидке відчуття! Ах! Просто нестерпно! Мене вивертає зсередини. Святі небеса, прошу, зробіть щось!

- Ваша темність, нам вколоти ще?

- Не треба. Раптом помре швидше запланованого, це знищить мої плани. Дивіться, щоб не втекла, виродки! Життям своїм відповідаєте!

Після короткої бесіди нарешті стало тихіше! Дзвін у вухах повільно згасав і у голові провиднілося, правда зір все ще не повернувся. Мені знадобилася у кращому випадку година, щоб більш менш прийти до тями.

Першим що змогла розгледіти, це підлогу. Дороге, рідкісне, біле дерево, що росте у західних регіонах світлих земель. Здається, король подарував цей матеріал Волларіону під час примирення. Імператор наказав використати деревину для підлоги у двох кімнатах: у власній спальні та спальні імператриці.

Серце пришвидшило ритм, чоло вкрив холодний піт. Якщо мої викрадачі мають доступ до кімнати імператриці, то ляльковик цієї вистави - Аргус! Але як йому вдалося так швидко дістатися столиці? Чого він хоче? Викрав мене, то зрозуміло. Спробує шантажувати Аскхара. Скоріш за все змусить добровільно здатися у боротьбі за владу. У гіршому випадку вб'є мого темного, як тільки той погодиться на угоду. То навіщо мене тримати тут, а не десь у підвалі? Що ж я опускаю? Нащо тримати заручницю у таких вишуканих умовах... Стоп! Імеператор! О, ні! Шум, Аскхар, покваптеся!

У цю ж хвилину пролунав вибух у сусідній кімнаті. Мої вартові вихопили зброю й чекали на гостя за дверима. Тільки гість вирішив скористатися вікном.

- "Рубін, покрив." - спокійний голос мого крилатого друга.

Я накинула чари на себе, а Шум своїм особливим криком вбив бідолашних. Чоловіків допоміг розв'язати мене та підвестися. Моє тіло все ще погано слухалося, тому Шум взяв на руки, аби швидше було.

- Нам треба до імператора!

- "Аскхар наказав відвести тебе у безпечне місце."

- Не сміши мене! Я маю допомогти йому!

- "Пробач Рубі, але ні. - фрим нахабним чином намагався злетіти. - Тобі ж боляче, навіщо користуєшся чарами?"

- Я не збираюся втручатися у бій! Чудово розумію, що від мене зараз там не буде пуття. Все чого хочу, підстрахувати його темність кількістю. Особистий орден Аскхара, їх треба зібрати!

Не впевнена, що пронеслося у голові Шума, однак він погодився допомогти. Ми полетіли до палацу Аскхара, там я скористалася кристалом виклику, котрий переніс сюди увесь орден. Такі кристали одноразові та й про них мало кому відомо, бо їх створив сам Аскхар.

- Вітаємо ваша темність, Рубін! - кожен з 50-ти воїнів схилив коліно. Ми разом набирали воїнів у цей орден, вояки знали яке місце в управлінні займаю я, тому без претензій виконували й мої накази.

- Наш повелитель у біді, ми йому потрібні. Чи готовий таємний орден виконати свою присягу?!

- Наше життя належить його темності Кроносу Аскхару! - в унісон вигукнули воїни.

Я відправила таємний орден в палац імператора. Якщо пощастить, то вони встигнуть зупинити Аргуса до того, як той вб'є батька. Впевнена, план кронпринца був не у добровільній відмові Аскхара від трону, а у підставленому вбивстві імператора. Тоді Аргус одним махом виграє все, позбувшись усіх конкурентів. Я ж зіграла роль приманки, аби заманити Аскхара у вибраний Аргусом час до палацу імператора.

Минулого вже не зміниш. Маю думати, як збільшити наші шанси на перемогу. Я зібрала усю охорону Аскхарового палацу, й повела йому на виручку. Довкола імператорського саду зав'язалася кривава бійня. Частина ордену потрапила всередину, а частина відбивалася від послідовників Аргуса. У більшості воїни користувалися зброєю, тому я трималася поруч Шума й особливо не висовувалася. Хоч почувалася значно краще, та бездумно підставлятися під чуже лезо вважала не за потрібним. Фрим прорізав нам шлях до палацу. Ми поквапилися до спальні імператора. Ні Аскхара, ні Аргуса там не було. Запізнилася! На підлозі лежав обезголовлений труп правителя.

- Вашу ж! Агрх! - лютувала я. - І де їх тепер шукати?

- "Злітаймо догори. Де найбільше вибухів і викиду магії, там би і мали бути принци." - я погодилася.

- Не вірю, що Аргус буде битися у чесному двобої. - пробурмотіла собі.

За кілька хвилин ми Шумом зависли над палацом, вишукуючи місце головної битви. Минуло ще кілька хвилин - нічого. Всередині мене підіймалася паніка. Тільки б з ним усе було добре! Пальці тремтіли. Я стиснула їх у кулак та намагалася думати раціонально.

- "Знайшов."

- Де?! - збуджено вигукнула.

Шум полетів до заднього крила палацу, де знаходився величний фонтан пам'яті, вода котрого записувала найяскравіші спогади минулих правителів.

- Аскхар! - закричала, як помітила самотню фігуру.

Одразу підбігла до нього. Чоловік мовчки дивився вперед, де лежала відрізана голова батька, та розірване на дві половини тіло Аргуса. Не можу сказати, що така картина мене не лякала. Я ледь стримала блювоту, від цього видовища. Темний ніяк не реагував на мене. Я стала навпроти нього, спиною до трупів, намагалася прочитати якійсь емоції у нього на обличчі. Нічого. Нічого крім спустошення.

- Аскхар? - обережно торкнулася його обличчя.

Чоловік зажмурив очі та потерся щокою до моєї долоні. Таким мені його ще не доводилося бачити. Чим можу тобі допомогти? Як полегшити цей біль? Думаю, щоб підтримати людину у важкий час, то не обов'язково шукати слова, коли вони не знаходяться. Достатньо просто обійняти й помовчати. У таких ситуація люди самі захочуть виговоритися.

- Я...не хотів цього. - обійнявши його, тремтячим голосом вимовив. Шум бачив стан Аскхара, тому змахнув крилами залишивши нас удвох. - Я не хотів вбивати Аргуса.

- Знаю.

- Як тільки він з насмішкою кинув мені під ноги голову батька... Не знаю. Перехід у форму волюферна закінчився. Не розумію, чому саме в такій ситуації це сталося?! Я озвірів. Ох, Рубі...Мене охопила така лють, що навіть не пам'ятаю, як вбив брата. Коли прийшов до себе, то в руках тримав шматки його тіла... Мені шкода...

- Це не тільки твоя вина. Аргус давно вибрав свій шлях і я дякую, що все так склалося. Не знаю, щоб зі мною було, якби там лежав ти...

Ми ще довго стояли в обіймах один одного, намагаючись привести думки у порядок. Переможний клич наших воїнів змусив отямитися й рухатися вперед. Попереду багато роботи. Треба підготувати похорони імператора, вирішити, що робити з тілом Аргуса та його послідовниками. Коронувати Аскхара. Після коронації за традиціями влаштовується бенкет. В темній імперії, здається, не носять траур. Тому коронація проведеться скоро. Ох. Це все треба провести у наступні пару днів. Якщо Аскхар не відійде від втрати, доведеться самій зайнятися організацією. Буде не легко...

Воїни, що кілька хвилин тому билися одне з одним, тепер покірно схилили коліно з вигуком:

- Довгих літ правління новому імператору!

                                                                  ***********************

Я ще раз переконалася, що темні не носять траур більше одного дня. Зібравши темну раду, що досить скептично ставилися до моєї персони, дізналася від них усю необхідну інформацію про коронацію, похорон, і послідовність дій сталих традицій. Перекласти усю відповідальність на себе за підготовкою усіх дійств, це дурість. У мене немає відповідних знань, та й будь-хто з цих дядечків може перекрутити усі мої дії так, що вийду зрадницею, цим самим викинуть з політичної гри. Ці мужчини явно не підозрюють з якою зміюкою зв'язалися...

Ох, їхні здивовані погляди, та повні гнівом очі - справжня насолода! Агари думали, коли так ретельно про все запитую, то і займуся організацією. А, ні. Я розподілила обов'язки між всіма десятьма, що означало, за дріб'язкову помилку їм доведеться відповідати особисто. Залишившись задоволеною собою відправилася до кабінету Аскхара. Там чекали ще кілька невідкладних справ з приводу розподілу бюджету. Грошей стало більше, оскільки тепер не треба виділяти кошти на утримання палацу Аргуса. Ті питання, де моїх знань вистачало, я закрила. Решту відклала для Аскхара.

Якраз встигла. До похорону залишалася година, служниця принесла траурне вбрання, допомогла з волосся та макіяжем. Майже вибігши з кабінету зіштовхнулася з Аскхаром. Виглядав дещо краще. Був схожим до того холодного Аскхара, з яким тільки познайомилася.

- Моя імператриця готова? - до мене не одразу дійшов сенс сказаних слів.

- Аскхар! - гаркнула на нього. - Ти без одного дня імператор, думай що несеш? Яка імператриця!

На моє жвендіння він не особливо відреагував. Схопив за лікоть і повільним темпом проводив до порталу, звідки ми перенеслися на цвинтар правителів. Тут зібралися усі агари разом із сім'ями, військові з високим чином, родина імператора, кілька нульових на чолі з моїм батьком та сімейство короля Моллеуса. Точно, вони ж були близькими друзями. Певно, для короля світлих це теж удар.

Для решти народу сьогодні траурний день, і щоб вшанувати останню пам'ять кожен житель за допомогою крихітною частинки магії, створює маленький, розміром у долоню, ліхтарик. Ці ліхтарики запускають в небо, де вони повільно здіймаються вверх, поки магія не розвіється. Неймовірно красиве і, водночас, сумне явище...

Кронос Волларіон - неймовірний правитель. Кількість цих ліхтарів лише підтверджує це. Що ж, його час минув. Тепер всі погляди направленні на нового імператора, а я, у свою чергою, зроблю усе, щоб його життя стало не менш видатним, як у батька!..

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше