Нявка: Нерозказана Казка

22. Двері

Марія записувала в зошит останні мірки.

Ну що ж, всі заміри уже записана. Сім разів переміряла, все сходиться. Чекайте, Марусю, через тиждень або й менше.

- Зачекай, Маріє. Може лишишся на якихось ще півгодини, погостюєш в мене?

Марія б хотіла відмовити, в неї вдома роботи непочатий край. Та вона з-за дверей побачила Олену, а та помахала на неї пальцем. Вже не гоже старших не слухатись, тому вона погодилась.

- Добре, залишусь, Марусю.

Вони сіли до столу просто тому, що так прийнято.

- Маріє, а ти співаєш може? – Аня точно знала, що співає.

- Та я тільки так для себе, коли коло шиття пораюсь. Але я можу заспівати, а чом би й ні! Тільки підспівуйте Марусю!

- А якої співати будемо?

- Може про мельника дочку?

- А нехай і про мельника дочку!

З-за дверей показалась Горпина, яка несла невеличке відерце з водою і ганчірки.

- Горпино, ану ходи до нас! Співати будемо. – дружньо прикликала Аня.

- Так, так, ходи, ми про мельника дочку співати будемо, знаєш такої?

Горпина витріщилась на пані і на Марію, які сиділи так, ніби дві давні подруги, а не як панна і проста швачка.

- Та чого ж не знаю…Знаю.

Вони сіли втрьох і першою почала Марія:

В мельника, чий млин на горі, чарівна дочка.

А у мене хата стара і в саду бузочок.

Я лежу й дивлюся у небо на білі хмари.

А пастух Свирид на горі пасе отару.

Згодом до пісні доєднались і інші дівчата:

…пасе отару-у-у-у-у….

Їх голоси злились в гармонійне тріо:

Гарнії волошки цвітуть в моїм садочку.

Та іще гарнішії очі в мельника дочки.

От лежу й сумую один біля ставочку,

Бо люблю я більше за все мельника дочку.

Попри їх кімнату проходила стара Олена, коли почула пісню то стала біля дверей і підслуховувала, а під ніс тихо й собі співала:

В мельника, чий млин на горі, чарівна дочка.

А у мене хата стара і в саду бузочок.

Я лежу й дивлюся у небо на білі хмари.

А пастух Свирид на горі пасе отару.

Аня подякувала Марії за те, що та взяла заміри, попрощалась і пішла до своєї кімнати. Зачинивши за собою двері вона побачила книгу, яка розгорненою стояла лежала на ліжку. Вона дуже здивувалась, адже останній раз, коли вона була в кімнаті, то книгу заховала під подушку. Аня оглянула і їй здалось, що всі меблі якось її тиснули і лякали. Кімната і до того їй не подобалась: надто вже простора і якась страшна. Більше того, кожен раз, коли Аня оглядала кімнату їй здавалось, що десь ззаду неї стоїть Мара. Холодне дихання не покидало її тільки тоді, коли вона була з кимось. Цієї ночі вона залишиться одною, бо Гордій не прийде, він у пана буде. Аня зупинились перед ліжком і сторінки книги почали самі гортатись. Якийсь легкий вітерець влетів в кімнату і змусив сторінки перегортатись одна за одною. Більше книга не рухалась. Лежала і ніби манила до себе. Аня почала відходити до дверей, її дихання ставало частішим. Ні, ні, до цієї кімнати їй більше немає чого йти. З книги з’явились руки, які кликали сюди. Вона почула голос.

- Аню ходи сюди.

Він лунав зі всіх сторін.

- Аню, ходи.

- Аню, не бійся.

Він переривав сам себе, а руки кликали, книга світилась теплим світлом, а голос, не вгавав.

- Аню, не тікай.

- Аню!

Аня затуляла руками вуха, щоб нічого не чути, та це не допомагало. Вона намагалась впійматись за ручку дверей, та голос тоді лунав ще сильніше.

- Аню, куди це ти?

- Аню, повернись.

- А-а-аню.

Аня забрала руки з вух і вибігла з кімнати. Вона й не помітила перед собою Горпини, яка якраз несла до своєї кімнати воду в стакані. Аня впала на Горпину. Стакан полетів до підлоги і розбився. Аня відчула біль в руці, який страшно пік її руку. На зап’ясті було вирізьблено: «повернись». Горпина підіймається і подає руку Ані.

- Ой, пані, що у вас з рукою?

На руці на місті букв залишилась просто глибока рана з якої стовбичив блискучий осколок.

- Ой, пані!

Горпина трохи побіліла.

- Ходіть до кімнати, ляжете, а я вам рану…

- Ні, ні! Тільки не до кімнати!

Горпина взяла за другу руку свою пані і легенько потягнула її за собою.

Аня почала кричати, як одичавіла.

В її очах Горпина не бачила своєї пані, вони бігали по кімнаті і світились скаженими вогниками. На крики прибігла Олена. 

- Пані, ви чого?

Вона побачила розбитий стакан і кров на руці у пані.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше