Розділ 4

Я прокинувся вночі, а потім знову заснув. На наступний ранок я прокинувся від дзвінка. Мій телефон дуже сильно вібрував. Навіть не відкриваючи очі я взяв телефон і підняв слухавку. З протилежного кінця докинувся жвавий жіночий голосочок.

- Доброго дня, містере Білл! Ми раді повідомити вам, що ви виграли конкурс і проходите в загальний відбір.  Просимо вас прийти завтра на 9:00. Знову оберіть частину для презентації на сцені. Цього разу вам потрібно повідомити нас щодо костюма. Завтра пані Елла все розповість про те, що буде далі. Від завтра буде вирішено хто покине конкурс, а хто залишиться. Довго чекати не потрібно буде, оскільки довжина конкурсу - один місяць. Чекаємо на вас завтра. Близько вечора сповістіть нас щодо костюма. На все добре.

Я не встиг нічого сказати, оскільки, швидко трубку скинули. Нічого не зрозумівши я продовжив сон.

Мене розбудив Джон. Хлопець був одягнений у спортивну футболку і шорти.

- Агов, може прокинешся. Ти бачив котра година?- невгамовно промовляв той.

- Га? Що? - сонно промовляв я.

- Ходи прогулятись. Довго спати також погано для здоров'я. Хоча б пробіжимось. Поглянемо на навколишнє оточення. Цікаві місця. Я вже знаю де алея слави. Будемо читати хто там є.

- Ти знущаєшся. Ти мене вчора записав на конкурс, а сьогодні подзвонили, що я пройшов. Я вчора напрягався над сценарієм, а ти спав. А ні, дай вгадаю, ти ходив до дівчат, яких цілий вечір кадрив. А я спав цілий день і цілу ніч. Взагалі, я йду їсти, - я сонно потираю очі і встаючи йду на кухню. Джон рушає за мною і невпинно вказує на сковорідку, а якій вже готові три жарені яйця.

Я здивовано поглянув на нього. На обличчі спалахнула яскрава усмішка.

- Я знав, що ти можеш відмовитись, тому приготував заздалегідь, - щебетав той, продовжуючи усміхатись.

У мене не було виходу. Я був змушений йти, бо знав, що цей чокунутий не відчепеться. Тому швидко прожувавши і одягнувшись у футболку і шорти ми вийшли.

Він провів мене у якийсь парк. По доріжці бігли якісь хлопці, а подекуди відхекуючись на лавках сиділи дівчата. Ми швидко перейшли на біг.

Я біг позаду нього. Сонце освітлювало кожен міліметр, не залишаючи і сантиметра тіні. Ми дібрались до Алеї Слави. Кожна зірочка була найменована. Пройтися лише цими зірочка вартувало найбільшого бажання у житті. Це місце, де хотіла потрапити моя Елла. Ось бажання здійснилось, але на мою користь. Я хочу у цьому житті дати їй все, чого вона заслуговує.

- Давай будемо рахувати, - запропонував мені Джон.

- Ні-і. Я не погоджуюсь. Це займе весь день. Мені, до речі, потрібно відпуститись на завтра. І ще треба йти готувати якусь сценку.

- Та ну. Давай хоч вип'ємо по кухлю пива, - запропонував він.

- Ти знаєш, що тут воно дуже дороге. Тут, майже, найвищі ціни.

- Ну що ж, тоді йдемо.

Ми йшли додому. Вогні денного міста виблискували. Сонце розливалось всюди.

- Ти вирішив що будеш презентувати? - неочікувано запитав мене Джон.

- Чесно кажучи, ні. Я й не думав ще про це. Може ти маєш якісь пропозиції?

- Не думаю.

Ми більше не розмовляли. Я думав про те, що я буду презентувати. Раптом перед дверима у будинок я згадав про брехню Джона. У моїй голові виник чудовий задум.

- Слухай, тепер ти будеш готувати за мене, - з усмішкою мовив я.

- Чому це? - нічого не зрозумівши, підвів свої очі на мене  чоловік.

- А чому ти збрехав мені, що усе платно, - з піднятими вверх бровами мовив я.

- Просто… я… - почав виправдовуватись хлопець.

- Добре, проїхали. Але всеодно ти за мене готуєш, - штурхнувши в плече мовив я.

- Але ж я не вмію, - зі зведеними вгору проявами говорив той, ніби благаючи.

- Нічого. Навчишся, - постукуючи по плечу промовив я і пройшов у двері.

Він швидко пройшов за мною хвостиком. Я піднявся на верх. Улягшись у ліжко я відкрив панель Гугла і почав шукати усі мені відомі п'єси з фільмів, де герой сам.

Родовище інтернет підкинуло мені монолог якоїсь Елли Смітт. Вона його використала у своєму творі. Це монолог про кохання. Жахливо, що це монолог жінки, але мені не лишається нічого, як розповідати його. 

Він швидко вчиться, тому потрібно зараз де подзвонити на конкурс і сказати, що мені не треба костюма.

За лічені секунди з того боку почувся жвавий голос секретарки.

- Доброго дня! Ви вже вирішили з костюмом.

- Так. Мені його не потрібно. Я беру один з монологів.

- Дякуємо, що повідомили, - жваво промовляла секретарка.

Я сподівався, що вона буде заперечувати. Але все обійшлось. Я пішов потім до начальства. Відпроситись вдалось трохи важче.

- Пане Аврааме, відпустіть мене. Я завтра маю з'явитись на один з конкурсів, - благав вкотре його я.

- От скажи хоча як він називається, - з байдужістю промовляв він.

- " Актори Голівуда", - після моїх слів він завмер. Його статура піднялась з крісла. Я стояв, мов укопаний.

- Там ж його влаштувала Елла. Крихітка Елла.

- Ви її знаєте? - з подивом запитав я.

- А хто ж її не знає. Вона відома на весь Голівуд. Але мало того, я з нею давно знайомий. Довга історія. Коли - небудь розкажу. То до якої ти будеш? - знову по діловому сів чоловік, ледь закинувши ногу на ногу. Йому заважав великий живіт.

- Десь, 11.

- Якщо так, от я тебе відпускаю.

- А, і тут така справа. Якщо я ще раз пройду, то потрібно буде ще раз відпустити.

- Якщо виграєш і пройдеш, то можливо таке буде. Але не думай, що ти виграєш.

- Я і не думаю. 

- От і добре.

На цьому я вийшов від начальства. Прийшов на перший поверх, хлопці вже вечеряли. Я приєднався до них. А по вечері взявся вчити рядки, які написані з невимовним болем.

Наступного ранку, як і того разу я поспішив на 8:00. Знайома мені секретарка перехопила мене і вказала в іншу сторону.

Цього разу я йшов того ж кольору коридором, тільки потрапив у кімнатку, де наводили грим. Я був дуже радий, коли дізнався, що мені його не потрібно. Я був п'ятим. Усе займало дуже багато часу. Цього разу обирали в залі переможців і тих, хто програвав. Судді давали рішення, і тому подібне. Переді мною вийшло троє тих, що програли і двоє переможців. У жінок від сліз аж тік макіяж.